Пресартан н-50 таб в/о 50мг+12.5мг №30

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ПРЕСАРТАН ® Н-50

(РRЕSАRТАN® Н-50)

Склад:

діючі речовини: losartan potassium, hydrochlorothiazide;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лозартану калію 50 мг та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: лактоза моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

плівкова оболонка: гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк, поліетиленгліколь 6000, хіноліновий жовтий (Е 104).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Комбінований антигіпертензивний засіб (антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ типу АТı та діуретик).

Код АТХ С09D A01.

Клінічні характеристики

Показання.

- Лікування артеріальної гіпертензії у тих хворих, яким показана комбінована терапія.

- Зниження ризику серцево-судинних ускладнень і смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією й гіпертрофією лівого шлуночка.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату.

- Підвищена чутливість до інших препаратів, що є похідними сульфонамідів.

- Анурія.

- Виражене порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв.).

- Виражене порушення функції печінки.

Спосіб застосування та дози.

Пресартан ® Н-50 можна призначати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами. Пресартан ® Н-50 можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Артеріальна гіпертензія

Звичайна початкова підтримувальна доза препарату – 1 таблетка Пресартану ® Н-50 1 раз на добу. Пацієнтам без адекватної терапевтичної відповіді на прийом 1 таблетки Пресартану ® Н-50 (50 мг лозартану/12,5 мг гідрохлоротіазиду) протягом 2-4 тижнів дозу препарату можна збільшити до 2 таблеток Пресартану ® Н-50 50/12,5 мг 1 раз на добу. Максимальна доза – 2 таблетки Пресартану ® Н-50 50/12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, антигіпертензивний ефект досягається протягом 3 тижнів після початку терапії.

Підбір початкової дози Пресартану ® Н-50 для літніх пацієнтів не потрібний. Пресартан ® Н-50 у дозі 2 таблетки 50/12,5 мг не слід застосовувати як початкову терапію літніх пацієнтів.

Зниження ризику серцево-судинних ускладнень та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка.

Стандартна початкова доза лозартану становить 50 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, у яких не вдається досягти цільових значень рівня артеріального тиску на тлі прийому лозартану 50 мг на добу, потрібно підбирати терапію із застосуванням комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлоротіазиду (12,5 мг) і надалі збільшити дозу до 2 таблеток Пресартану ® Н-50 50 мг/12,5 мг (усього 100 мг лозартану й 25 мг гідрохлоротіазиду на добу однократно).

Побічні реакції.

Небажані явища обмежувалися тими, про які повідомлялося раніше при застосуванні лозартану та/або гідрохлоротіазиду окремо. У більшості випадків небажані явища були легкими, мали минущий характер і не вимагали припинення терапії.

У контрольованих клінічних дослідженнях запаморочення було єдиним пов’язаним із прийомом препарату небажаним явищем, частота якого перевищувала таку при прийомі плацебо на один або більше відсотків.

Лозартан калію у комбінації з гідрохлоротіазидом загалом добре переноситься пацієнтами з артеріальною гіпертензією й гіпертрофією лівого шлуночка. Найбільш частими пов’язаними із прийомом препарату побічними ефектами були запаморочення, загальна слабкість та втомленість.

У процесі постмаркетингового застосування препарату повідомлялося про такі додаткові небажані реакції.

Гіперчутливість: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані й голосової щілини з розвитком обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ або язика; у деяких із цих пацієнтів було зазначено розвиток ангіоневротичного набряку в анамнезі при застосуванні інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Є окремі повідомлення про розвиток васкулітів, включаючи хворобу Шенляйн-Геноха, на тлі прийому лозартану.

Травний тракт: є поодинокі повідомлення про розвиток гепатиту, а також діареї у пацієнтів, що лікувалися лозартаном.

Дихальна система: повідомлялося про випадки виникнення кашлю на тлі лікування лозартаном.

Шкірні покриви: кропив’янка.

Додаткові побічні ефекти, які спостерігалися при застосуванні кожного з компонентів препарату і можуть бути потенційними побічними ефектами Пресартану ® Н-50.

Лозартан

Висипи, дозозалежні ортостатичні ефекти, біль у животі, астенія/втома, біль у грудній клітці, набряки/набряклість, серцебиття, тахікардія, диспепсія, нудота, біль у спині, м’язові судоми, головний біль, безсоння, кашель, закладеність носа, фарингіт, синусові розлади, інфекції верхніх дихальних шляхів, мігрень, порушення функції печінки, анемія, міалгія, прутирус.

Гідрохлоротіазид

Інфекції та інвазії: сіаладеніт.

Порушення кровотворної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кісткового мозку.

Порушення обміну речовин: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, порушення електролітного балансу, підвищений рівень холестерину та тригліцеридів, подагра.

Психічні порушення: занепокоєння, депресія, порушення сну.

Порушення з боку нервової системи: головний біль, втрата апетиту, парестезія, запаморочення.

Порушення зору: ксантопсія, минуща нечіткість зору.

Порушення з боку серця: постуральна артеріальна гіпотензія, аритмія.

Судинні порушення: некротичний васкуліт (васкуліт, шкірний васкуліт).

Респіраторні та медіастинальні порушення: порушення дихання (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

Порушення з боку травного тракту: діарея, запор, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), холецистит.

Порушення з боку шкіри та м’яких тканин: реакції фоточутливості, висипи, еритематозні реакції, схожі на туберкульоз шкіри, реактивація еритематозного червоного вовчака, кропив’янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, пурпура.

Порушення з боку кістково-м’язової системи, сполучної тканини: м’язовий спазм, м’язова слабкість.

Ниркові порушення та порушення сечовипускання: порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення: гарячка, сексуальні розлади, слабкість.

Передозування.

Немає даних про специфічне лікування передозування Пресартаном ® Н-50. Лікування симптоматичне і підтримувальне. При передозуванні терапію Пресартаном ® Н-50 потрібно припинити, а пацієнт потребує спостереження. Можливі лікувальні заходи включають викликання блювання у випадку, якщо препарат прийнятий нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітних порушень, печінкової коми та артеріальної гіпотензії за допомогою симптоматичної терапії.

Лозартан

Дані про передозування препарату людей обмежені. Найбільш імовірними проявами передозування є артеріальна гіпотензія й тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. У випадку симптоматичної артеріальної гіпотензії показана підтримувальна терапія. Лозартан і його активний метаболіт не можна усунути гемодіалізом.

Гідрохлоротіазид

Найчастіші симптоми передозування є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного сечовиділення. При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може спричинити посилення аритмій. Гідрохлоротіазид видаляється шляхом гемодіалізу, проте ступінь виділення не було встановлено.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування у період вагітності

Застосування засобів, що чинять безпосередній вплив на ренін-ангіотензинову систему, протягом другого й третього триместрів вагітності може заподіяти шкоду плоду, що розвивається, або навіть спричинити його загибель. При виявленні вагітності препарат Пресартан ® Н-50 слід відмінити якомога швидше.

Хоча немає досвіду застосування Пресартану ® Н-50 вагітним жінкам, дослідження на тваринах продемонстрували, що застосування лозартану може заподіяти шкоду й призвести до загибелі плода й немовляти, що, імовірно, пов’язано із впливом препарату на ренін-ангіотензинову систему. У плода людини перфузія нирок, що залежить від розвитку ренін-ангіотензинової системи, починається у другому триместрі; таким чином, ризик порушення розвитку й загибелі плода зростає при застосуванні препарату Пресартан ® Н-50 під час другого або третього триместрів вагітності.

Тіазидні діуретики проникають через плацентарний бар’єр і з’являються в крові пуповини. Регулярне застосування діуретиків вагітним жінкам без іншої патології (окрім артеріальної гіпертензії) не рекомендується, тому що це створює ризик розвитку в матері й плода таких несприятливих явищ, як ембріональна жовтяниця й жовтяниця немовлят, тромбоцитопенія й, можливо, інших побічних реакцій, які спостерігаються у дорослих. Діуретики не запобігають розвиткові токсикозу вагітності, і немає задовільних доказів того, що вони корисні при його лікуванні. Протипоказаний у період вагітності.

У випадку планування або встановлення вагітності препарат треба негайно відмінити.

Застосування у період годування груддю

Невідомо, чи виводиться лозартан з грудним молоком. Тіазидні діуретики виявляються в грудному молоці. Рішення про припинення прийому ліків слід приймати з урахуванням важливості препарату для матері. При необхідності прийому препарату для матері годування груддю слід припинити, зважаючи на потенційно можливі побічні ефекти у дитини.

Діти.

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не встановлені.

Особливості застосування.

Слід з обережністю призначати таким категорія пацієнтів:

- з порушенням водно-електролітного балансу (зневоднення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія), яке може розвиватися на тлі інтеркурентної діареї або блювання;

- із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; цукровим діабетом, з гіперкальціємією, гіперурикемією та/або подагрою; з обтяженим алергологічним анамнезом і бронхіальною астмою; а також при системних захворюваннях сполучної тканини ( у тому числі системному червоному вовчаку); гіповолемії (у тому числі на тлі високих доз діуретиків); а також при одночасному призначенні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), у тому числі інгібіторами циклооксигенази-ІІ.

Лозартан

Порушення функції нирок

Є повідомлення про те, що у деяких хворих, які приймали препарат, у зв’язку з пригніченням функції ренін-ангіотензинової системи спостерігалися зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність; ці зміни можуть мати оборотний характер і зникати після припинення терапії.

Інші засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть призводити до підвищення вмісту сечовини й креатиніну в крові пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії й стенозом єдиної нирки. Побічні ефекти відзначалися на тлі прийому лозартану; дані зміни функції нирок можуть бути оборотними й зникати після припинення терапії.

Гідрохлоротіазид

Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу

Як і при прийомі будь-яких антигіпертензивних засобів, у частини пацієнтів може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Пацієнти повинні бути під наглядом з метою своєчасного виявлення клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, наприклад зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії, які можуть розвиватися на тлі інтеркурентної діареї або блювання. Таким пацієнтам необхідний контроль рівня електролітів сироватки крові.

Метаболічні й ендокринні ефекти

Терапія тіазидами може порушувати толерантність до глюкози. У ряді випадків може знадобитися корекція дози гіпоклікемічних засобів, у тому числі інсуліну.

Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею й спричинити епізодичне й незначне підвищення рівня кальцію сироватки крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Треба припиняти прийом тіазидного діуретика перед дослідженням функцій при щитовидних залоз.

Підвищення рівня холестерину й тригліцеридів крові може бути пов’язане з терапією тіазидними діуретиками.

У таких пацієнтів застосування діазидних діуретинів може призвести до гіперурикемії та/або розвитку подагри. Оскільки лозартан зменшує рівень сечової кислоти, його комбінація з гідрохлоротіазидом зменшує вираженість гіперурикемії, спричиненої діуретиком.

Інші ефекти

У пацієнтів, які одержують тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть спостерігатися навіть у разі відсутності вказівок на наявність алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є повідомлення про розвиток загострення або прогресування системного червоного вовчака на тлі прийому тіазидних діуретиків (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Здатність впливати на швидкість реакції при керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

З огляду на можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення, артеріальна гіпотензія, м’язові спазми, слабкість, минуща втрата гостроти зору, препарат слід застосовувати з обережністю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лозартан

У клінічних дослідженнях фармакокінетики не було виявлено клінічно значущих взаємодій препарату з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом (див. розділ Гідрохлоротіазид), кетоконазолом та еритроміцином. За наявними повідомленнями, рифампін і флуконазол знижують рівень активного метаболіту. Клінічні наслідки даних взаємодій не вивчені.

Поєднання лозартану, як і інших засобів, що блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, з калійзберігаючими діуретиками (наприклад спіронолактоном, триамтереном, амілоридом), калієвмісними добавками або солями калію можу призводити до збільшення рівня калію сироватки крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2 інгібітори) можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ може послаблятися нестероїдними протизапальними препаратами, у тому числі ЦОГ-2 інгібіторами.

У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок, які одержували терапію НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ- 2), лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ може спричинити подальше погіршення функції нирок. Дані ефекти звичайно оборотні.

Гідрохлортіазид з:

- алкоголем, барбітуратами та наркотичними засобами: можлива ортостатична гіпотензія;

- протидіабетичними засобами (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): може виникнути необхідність корекції дози протидіабетичного засобу;

- іншими гіпотензивними засобами: посилення гіпотензивного ефекту;

- холестираміном і колестипольними смолами: зменшення всмоктування гідрохлоротіазиду;

- глюкокортикостероїдами, кортикотропіном, карбеноксолоном, амфотерицином В: порушення балансу електролітів, особливо калію;

- недеполяризуючими міорелаксантами: можливе посилення дії міорелаксанту;

- літієм: протипоказаний одночасний прийом із препаратами літію через зменшення швидкості виведення літію та підвищення розвитку літієвої інтоксикації;

- нестероїдними протизапальними препаратами: послаблення гіпотензивної дії тіазидних діуретиків;

- серцевими глікозидами: підвищення ризику дигіталісної інтоксикації;

- атенололом: при одночасному прийомі підвищується ризик розвитку аритмії;

- триметопримом: одночасний прийом з інгібіторами АПФ і тіазидними діуретиками підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка

Лозартан. Ангіотензин ІІ – потужний вазоконстриктор – є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і одним із найважливіших факторів патофізіології гіпертензії. Ангіотензин ІІ зв’язується з АТ1-рецептором, який виявляється у багатьох тканинах (наприклад у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках, серці) і бере участь у низці біологічно важливих процесів, у тому числі вазоконстрикції і вивільненні альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію і гладком’язових клітин. Лозартан селективно зв’язується з АТ1-рецептором. В умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (Е-3174)- блокують усі фізіологічно значущі впливи ангіотензину ІІ незалежно від джерела або шляху синтезу. Діюча речовина препарату селективно зв’язується з АТ1-рецептором, не зв’язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали. Лозартан не пригнічує АПФ (кініназу ІІ) – фермент, який сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов’язані з блокадою АТ1-рецептора, такі як посилення впливів, медіатором яких є брадикінін, не асоційовані із застосуванням лозартану.

Застосування лозартану дозволяє зменшити ризик летального наслідку у результаті інсульту, інфаркту міокарда чи серцево-судинних захворювань у хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією лівого шлуночка; а також забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією.

Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик. Механізм дії пов’язаний із впливом на епітелій ниркових канальців, де препарат гальмує реабсорбцію іонів хлору і натрію. Препарат спричиняє екскрецію натрію, хлору, води, а також іонів калію та магнію. Реабсорбція кальцію підвищується. Внаслідок посилення діурезу зменшується об’єм циркулюючої крові та артеріальний тиск. Комбінація гідрохлоротіазиду і лізиноприлу характеризується більш сильною гіпотензивною дією, ніж кожний її компонент окремо; при цьому втрата калію, спричинена дією діуретиків, зменшується. Тривалість антигіпертензивної дії препарату після одноразового прийому становить 36 годин. Максимальний терапевтичний ефект розвивається через 3-4 тижні лікування.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і зазнає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33 %. Середні пікові концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 годину і 3-4 години. Коли препарат застосовували разом із їжею, клінічно значущого впливу на профіль концентрації в плазмі лозартану не спостерігали.

Розподіл

Лозартан і його активний метаболіт на > 99 % зв’язується з протеїнами плазми, передусім з альбуміном. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л. Відповідно до результатів досліджень, лозартан може незначною мірою проникати крізь гематоенцефалічний бар’єр або взагалі не проходити крізь нього.

Елімінація

Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При пероральному застосуванні лозартану із сечею у незміненому вигляді виділяється приблизно 4 % прийнятої дози і близько 6 % - у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральному прийомі лозартану у дозах до 200 мг.

Після перорального застосування концентрації в плазмі лозартану та його активного метаболіту зменшуються поліекспоненційно з термінальним часом напіввиведення приблизно 2 години і 6 -9 годин відповідно. Після перорального прийому С14- маркованого лозартану приблизно 35 % радіоактивності знаходять у сечі, а 58 % - у фекаліях.

Гідрохлоротіазид після прийому внутрішньо всмоктується на 60-75 %. Діуретичний ефект виявляється через 2 години, досягає максимуму через 4 години і триває 12 годин. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 1,5-3 години, з білками зв’язується 40-70 %. У пацієнтів з нормальною функцією нирок виведення здійснюється майже повністю нирками. Після прийому внутрішньо практично повністю виводиться із сечею у незміненому стані. У літніх пацієнтів та у хворих із порушенням функції нирок кліренс гідрохлоротіазиду суттєво знижується, що призводить до значного збільшення його концентрації у плазмі крові. У хворих на цироз печінки змін у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду не відмічається.

Гідрохлоротіазид та лізиноприл не впливають на кінетику один одного.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: жовтого кольору, овальної форми таблетки, двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС, у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері; по 2 блістери в картонній упаковці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Іпка Лабораторіз Лімітед, Індія

Ipca Laboratories, Limited, India

Місцезнаходження

Плот № 255/1, віладж – Атал, Ю.Т. Дадра та Нагар Хавелі, 396230 Сильвасса, Індія