Лоприл босналек н 10 таб №20

для медичного застосування лікарського засобу

Склад:

1 таблетка Лоприлу Босналек® Н 10 містить лізиноприлу 10 мг у формі дигідрату, гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

1 таблетка Лоприлу Босналек® Н 20 містить лізиноприлу 20 мг у формі дигідрату, гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, маніт (E 421), крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, заліза оксид жовтий E 172, для Лоприл Босналек® Н 20 – заліза оксид червоний E 172.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лоприл Босналек® Н 10: шестикутні таблетки від світло-жовтого до жовтого кольору, з розподільчою рискою;

Лоприл Босналек® Н 20: шестикутні таблетки від світло-рожевого до рожевого кольору, з розподільчою рискою.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ і діуретики.

Код АТХ С09В А03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лоприл Босналек® Н є комбінацією інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту лізиноприлу і діуретика гідрохлоротіазиду.

Лізиноприл є інгібітором пептидилдипептидази. Він блокує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), який є каталізатором перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє зниження вазоконстрикції та зменшення секреції альдостерону, а також може спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові.

Хоча припускається, що механізмом, завдяки якому лізиноприл зменшує артеріальний тиск, є первинне пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл знижує тиск також у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією. АПФ ідентичний кіназі II, ензиму, який розщеплює брадикінін. Досі не з’ясовано, чи відіграють роль у терапевтичній дії лізиноприлу збільшені рівні потужного судинорозширювального пептиду брадикініну.

Гідрохлоротіазид є діуретиком та антигіпертензивним засобом. Він знижує реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок, що збільшує діурез, унаслідок чого зменшується об’єм крові у кровоносних судинах і знижується підвищений артеріальний тиск. Значне зниження систолічного і діастолічного тиску настає через 3-4 дні від початку прийому гідрохлоротіазиду, а оптимальний антигіпертензивний ефект спостерігається після 3-4 тижнів прийому препарату.

Комбінація лізиноприлу і гідрохлоротіазиду сприяє більш вираженому гіпотензивному ефекту, ніж кожен компонент окремо.

Фармакокінетика.

Максимальна концентрація лізиноприлу у плазмі крові настає через 7 годин після перорального застосування, хоча у хворих із гострим інфарктом міокарда була виявлена тенденція до незначної затримки часу досягнення максимальної концентрації у сироватці крові. Середнє значення абсорбції становить приблизно 25 % та варіює в окремих пацієнтів від 6 % до 60 % у вивченому діапазоні дози (5-80 мг). Біодоступність знижена приблизно у 16 % пацієнтів із серцевою недостатністю.

Лізиноприл незначно зв’язується з білками плазми крові, крім циркулюючого АПФ. Не метаболізується та виводиться у незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому прийомі ефективний кумулятивний напівперіод лізиноприлу становить 12,6 години. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців - приблизно 50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові демонструє пролонговану термінальну фазу, яка не сприяє накопиченню препарату. Ця фаза, імовірно, свідчить про насиченість зв’язування з АПФ та не пропорційна до дози. У хворих на цироз порушення функції печінки призводить до зменшення абсорбції лізиноприлу (близько 30 %), а через зниження кліренсу збільшується експозиція (близько 50 %) порівняно зі здоровими добровольцями.

При порушенні функції нирок знижується виведення лізиноприлу, але це має клінічне значення, якщо показники клубочкової фільтрації нижче 30 мл/хв. При помірному ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) середнє значення AUC зростає лише на 13 %, тоді як при тяжкому ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 5-30 мл/хв) значення AUC збільшується у 4-5 разів. Лізиноприл може бути видалений шляхом діалізу. Протягом 4 годин гемодіалізу концентрація лізиноприлу у плазмі крові зменшилась у середньому на 60 % (кліренс креатиніну 40-55 мл/хв).

Пацієнти з серцевою недостатністю мають більшу експозицію лізиноприлу (збільшення значення AUC у середньому становить 125 %), але зменшену в середньому на 16 % абсорбцію порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку мають вищий рівень лізиноприлу в крові та збільшене приблизно на 60 % значення AUC порівняно з молодшими пацієнтами.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лоприл Босналек® Н показаний для терапії легкої та помірної артеріальної гіпертензії у пацієнтів, стан яких був стабілізований у результаті застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду окремо у таких самих пропорціях.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до лізиноприлу, до будь-якого компонента препарату, до інших інгібіторів АПФ, а також до похідних сульфонаміду;

- ангіоневротичний набряк, пов’язаний із прийомом інгібіторів АПФ в анамнезі, спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;

- вагітність та планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

- анурія, тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л;

- тяжка печінкова недостатність;

- одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/мин/1,73 м²) (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими препаратами та інші види взаємодій»);

- резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія;

- рефрактерна гіпонатріємія;

- симптомна гіперурикемія (подагра);

- аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями. Гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою. Кардіогенний шок;

- білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки;

- одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN 69) при терміновому діалізі;

- первинний гіперальдостеронізм.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антигіпертензивні засоби: при комбінації з іншими антигіпертензивними засобами може додатково зменшитися артеріальний тиск. При прийомі з гліцерил тринітратом або з іншими нітратами або іншими судинорозширювальними засобами можливе подальше зниження артеріального тиску.

Слід уникати комбінації з препаратами, що містять аліскірен. Клінічні дослідження свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів ангіотензин II рецепторів або аліскірену асоційована з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з таким при монотерапії.

Літій: не рекомендується приймати одночасно препарати літію та лізиноприл через можливе оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові з появою токсичних ефектів. Одночасний прийом тіазидних діуретиків збільшує ризик отруєння літієм. Якщо сумісне застосування є необхідним, слід контролювати рівень літію у сироватці крові.

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики або солезамінники, що містять калій. Зазвичай втрата калію внаслідок прийому тіазидних діуретиків послаблюється калійзберігаючою дією лізиноприлу. Застосування харчових добавок з вмістом калію, калійзберігаючих діуретиків або солезамінників, що містять калій, особливо пацієнтам з порушеною функцією нирок або при діабеті, може спричинити гіперкаліємію. Якщо одночасно застосовувати лізиноприл/гідрохлоротіазид і будь-який із цих препаратів, їх слід використовувати з обережністю і з частим моніторингом калію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), кислоту ацетилсаліцилову > 3 г/добу і неселективні НПЗП: можливе зазвичай оборотне зниження гіпотензивного та діуретичного ефекту лізиноприлу та гідрохлоротіазиду, погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, зростання рівня калію, особливо у пацієнтів літнього віку і при порушенні функції нирок. НПЗП можуть посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові.

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і тіазидів з триметопримом збільшує ризик гіперкаліємії.

Протидіабетичні засоби (пероральні цукрознижувальні препарати та інсулін): результати досліджень свідчать, що одночасний прийом з лізиноприлом може спричинити зменшення рівня глюкози в крові з ризиком гіпоглікемії. Цей ефект частіше спостерігається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів із порушенням функції нирок. На тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба у зміні дозування.

Трициклічні антидепресанти, нейролептики, анестетики, алкоголь, барбітурати, наркотики: можливе подальше зниження артеріального тиску.

Лізиноприл

Діуретики: при одночасному застосуванні з діуретиками посилюється антигіпертензивний ефект. У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у тих, які почали це лікування нещодавно, після додавання лізиноприлу може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Імовірність виникнення симптоматичної гіпотензії, спричиненої лізиноприлом, можна зменшити, якщо припинити прийом діуретиків до початку лікування лізиноприлом.

Ацетилсаліцилова кислота (у кардіологічних дозах), тромболітики, β-блокатори, нітрати: можна застосовувати разом із лізиноприлом.

Золото: нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути досить серйозною) при ін'єкції золота (натрію ауротіомалату) частіше спостерігались у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ.

Симпатоміметики: можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Алопуринол: підвищений ризик ушкодження нирок і збільшення ризику лейкопенії.

Циклоспорин: збільшений ризик ушкодження нирок і гіперкаліємії.

Ловастатин: збільшений ризик гіперкаліємії.

Цитостатики, імуносупресанти, прокаїнамід: збільшений ризик лейкопенії (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку: можливе виникнення нейтропенії і/або агранулоцитозу.

Естрогени: можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі.

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази через ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Амфотерицин B (парентерально), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулювальні проносні засоби. Гідрохлоротіазид може посилювати порушення водно-електролітного балансу, особливо гіпокаліємію.

Солі кальцію: можливе підвищення рівня кальцію в сироватці крові внаслідок зниження його екскреції з організму.

Серцеві глікозиди: підвищується ризик розвитку дигіталісної токсичності у зв'язку з гіпокаліємією, спричиненою тіазидами.

Холестирамін і колестипол: зниження або погіршення абсорбції гідрохлоротіазиду, тому препарат слід приймати принаймні за 1 годину до або через 4-6 годин після прийому цих лікарських препаратів.

Недеполяризуючі м'язові релаксанти (наприклад тубокурарин): гідрохлоротіазид може посилювати дію цих лікарських засобів.

Соталол. Спричинена тіазидами гіпокаліємія може підвищувати ризик розвитку спричиненої соталолом аритмії.

Метформін слід застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін): можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не тією мірою, яка виключила б їх застосування.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад атропін, біпериден) через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунку біодоступність тіазидних діуретиків зростає.

Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Можливе зменшення виведення нирками цитотоксичних препаратів та посилення їх мієлосупресорного ефекту.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з такими препаратами (наприклад, глікозиди наперстянки, антиаритмічні препарати) та лікарськими засобами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруєтної тахікардії:

- антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні засоби класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетелід, ібутелід);

- деякі нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трипторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидолол, дроперидол);

- інші лікарські засоби (бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Бета-блокатори та діазоксид: можливе підвищення ризику гіперглікемії.

Амантадин. Тіазиди можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Особливості застосування.

Симптоматична гіпотензія. У пацієнтів з неускладненою гіпертензією розвиток симптоматичної гіпотензії спостерігається рідко. Гіпотензія більш імовірна при наявності дегідратації, наприклад, при прийомі діуретиків, при низькосольових дієтах, при діалізі, діареї та блюванні або у випадку серйозної ренін-залежної гіпертензії. Для таких пацієнтів потрібен регулярний контроль електролітів сироватки крові. Для пацієнтів із високим ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії початок терапії та підбір дози слід проводити під ретельним медичним наглядом. Особлива увага потрібна для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Якщо гіпотензія виникла, пацієнта слід покласти на спину та при необхідності ввести шляхом внутрішньовенної інфузії фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. Як тільки артеріальний тиск підвищиться після відновлення об’єму рідини, можна застосовувати препарат, або кожен із компонентів окремо.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, при застосуванні лізиноприлу може спостерігатися додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект є очікуваним і зазвичай не потребує припинення лікування. Якщо прояви гіпотензії набувають клінічного характеру, потрібно зменшити дозу або припинити застосування препарату.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда. Лікування лізиноприлом не слід починати у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда з високим ризиком розвитку подальших гемодинамічних порушень після лікування вазодилататорами: при систолічному тиску 100 мм рт. ст. чи нижче або при кардіогенному шоку.

Якщо протягом перших 3 діб після інфаркту систолічний артеріальний тиск становить 120 мм рт. ст. або нижче, дозу потрібно зменшити. Якщо систолічний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче, дозу потрібно зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг. Якщо систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст. протягом більше ніж 1 години, терапію лізиноприлом слід відмінити.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II, або аліскірену асоційоване з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність).

Якщо ж терапія з використанням подвійної блокади абсолютно потрібна, то її необхідно проводити тільки під наглядом фахівців і при постійному ретельному моніторингу функції нирок, електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ і блокатори ангіотензин II рецепторів не слід використовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Порушення функції нирок. Тіазиди не можна застосовувати як діуретики пацієнтам із порушенням функції нирок. Тіазиди є неефективними при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Лоприл Босналек® Н не слід призначати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 80 мл/хв), доки результати титрування окремих компонентів не вкажуть на можливість застосування доз, що містяться у комбінованій таблетці.

У пацієнтів із серцевою недостатністю гіпотензія при прийомі інгібіторів АПФ може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, зазвичай зворотну, в такій ситуації.

У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії однієї нирки, особливо при нирковій недостатності, під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалося збільшення рівня сечовини крові і креатиніну в сироватці, що зазвичай було зворотним після припинення терапії. Якщо також є реноваскулярна гіпертензія, підвищується ризик серйозної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів початок терапії слід проводити під ретельним медичним наглядом з низьких доз та ретельно здійснювати підбір дози. Оскільки прийом діуретиків може сприяти вищезазначеному, слід контролювати функцію нирок протягом перших тижнів лікування лізиноприлом/гідрохлоротіазидом.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензію без очевидних ознак вже існуючої хвороби нирок розвивається зазвичай незначне та тимчасове збільшення сечовини крові і рівня креатиніну в сироватці крові, якщо лізиноприл приймати одночасно з діуретиками. Це найбільш вірогідне у пацієнтів з існуючим порушенням функції нирок. У цьому випадку потрібне зменшення дози або відміна діуретика та/або лізиноприлу.

Попередня терапія діуретиками: рекомендовано припинити за 2-3 дні до початку терапії Лоприлом Босналек® Н. Якщо це неможливо, терапію слід розпочинати з 5 мг лізиноприлу окремо.

Застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою. Не рекомендоване застосування через відсутність необхідного досвіду.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду не показано для лікування пацієнтів, що потребують проведення діалізу при нирковій недостатності. Повідомлялося про виникнення анафілактичних реакцій у пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі ( у т.ч. з використанням високопроточних мембран AN 69) та застосовували інгібітори АПФ. У таких випадках необхідно змінити або тип мембран, або клас антигіпертензивних засобів.

Анафілактичні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ). У хворих, які приймали інгібітори АПФ, іноді спостерігались анафілактичні реакції, що загрожували життю. Для уникнення цього можна тимчасово припинити прийом інгібіторів АПФ перед кожним проведенням аферезу.

Печінкова недостатність. Тіазіди слід застосовувати з обережністю при порушеннях функції або прогресуючих захворюваннях печінки через ризик печінкової коми внаслідок водного та електролітного дисбалансу. В окремих випадках прийом інгібіторів АПФ може бути пов’язаний із синдромом, який починається із холестатичної жовтяниці та прогресує до некрозу, та іноді до летального наслідку. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які приймають лізиноприл/гідрохлоротіазид при появі жовтяниці або при зростанні рівня печінкових ферментів слід припинити прийом препарату та отримати необхідну медичну допомогу.

Хірургічні втручання/анестезія. У пацієнтів, які підлягають оперативному втручанню, при прийомі інгібіторів АПФ є ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Корекція у такому випадку проводиться введенням рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Терапія інгібіторами АПФ та тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. Може бути потрібна корекція дози протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. У пацієнтів, які приймали пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, слід ретельно контролювати рівні глікемії протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ. Латентний цукровий діабет може проявитися під час тіазидної терапії.

Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів може бути пов'язано з терапією тіазидними діуретиками.

Тіазидна терапія може прискорити появу гіперурикемії та/або подагри у деяких пацієнтів. Проте лізиноприл може збільшити виведення сечової кислоти з сечею і таким чином може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Порушення водно-електролітного балансу.

Як і під час будь-якої іншої діуретичної терапії, пацієнтам необхідно регулярно проходити визначення рівня електролітів у сироватці крові.

Тіазиди можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемію, гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Загрозливими ознаками порушення водно-сольового балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, м'язові болі і судоми, м'язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та шлунково-кишкові розлади, такі як нудота або блювання. Гіпонатріємія розбавлення може відбутися в жарку погоду у пацієнтів з набряками. Дефіцит хлоридів, як правило, легкого ступеня і не потребує лікування. Тіазиди продемонстрували збільшення виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і можуть спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків до проведення тестів за оцінкою функції паращитовидних залоз.

Гіперкаліємія. Під час лікування інгібіторами АПФ може підвищитися рівень калію. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, прийом діуретиків, що не виводять калій, та препаратів, що містять калій, або препаратів, що можуть спричинити зростання рівня калію (гепарин). Якщо одночасний прийом таких засобів є необхідним, слід контролювати рівень калію у сироватці крові.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Пацієнтів, яким призначено Лоприл Босналек® Н, слід поінформувати про ознаки ангіоневротичного набряку, щоб своєчасно звернутися до лікаря (набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані). Він може виникнути у будь-який час лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити препарат та забезпечити необхідне лікування і нагляд до повного зникнення симптомів. Навіть у разі наявності тільки набряку язика без розвитку порушення дихання може бути потрібне тривале спостереження за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку. У пацієнтів із набряком у ділянці язика, голосової щілини та/або гортані можлива обструкція дихальних шляхів, особливо у тих, які мали оперативні втручання на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно негайно вжити заходів невідкладної допомоги (введення адреналіну, підтримання прохідності дихальних шляхів) та забезпечити ретельний нагляд до повного зникнення симптомів. Пацієнти, у яких раніше спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку, не пов’язані з прийом інгібіторів АПФ, більш схильні до ангіоедеми при прийомі інгібіторів АПФ.

У пацієнтів, які отримують тіазиди, можуть розвиватися реакції гіперчутливості при наявності алергії або бронхіальної астми в анамнезі, а також якщо пацієнти раніше не страждали на ці захворювання. Надходили повідомлення про загострення системного червоного вовчаку або його активацію на тлі прийому тіазидів.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час лікування десенсибілізацією (наприклад, отрутою перетинчастокрилих) можуть виникнути анафілактичні реакції, які зникають при тимчасовому припиненні прийому інгібіторів АПФ.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Можлива поява нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії, анемії, які мають оборотний характер при умові відміни інгібіторів АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та без інших супутніх факторів нейтропенія зустрічається рідко. Потрібна надзвичайна обережність при призначенні лізиноприлу хворим з аутоімунними та колагеновими захворюваннями, при імуносупресивній терапії, лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у випадку порушень функції нирок. У таких пацієнтів можуть розвитися серйозні інфекції, стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії, тому потрібно періодично перевіряти показники клітин крові і проінформувати пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які прояви інфекції.

Раса. Інгібітори АПФ у представників негроїдної раси частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку та можуть бути менш ефективними, можливо, через більш поширений серед цих пацієнтів низький реніновий статус.

Кашель. Повідомлялося про випадки виникнення непродуктивного стійкого кашлю, пов’язаного з прийомом інгібіторів АПФ, який швидко зникає після припинення лікування. Можливість того, що виникнення кашлю пов'язане із прийомом інгібіторів АПФ, слід враховувати під час диференційної діагностики кашлю.

Лабораторні аналізи. Гідрохлоротіазид може впливати на результати лабораторних аналізів:

- може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;

- через вплив на обмін кальцію може впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз. Лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;

- препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові;

- може давати позитивні результати антидопінгового тесту.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Епідеміологічні дані відносно тератогенної дії інгібіторів АПФ у період вагітності свідчать про токсичну дію на плід (пригнічення функції нирок, олігогідрамніоз, гіпоплазія кісток черепа) і новонароджених (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). При плануванні вагітності слід обрати альтернативне антигіпертензивне лікування препаратом зі встановленим профілем безпеки для застосування у період вагітності. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним. У цьому випадку рекомендований ультразвуковий контроль функції нирок і черепа плоду. Необхідно провести обстеження дітей, матері яких приймали інгібітори АПФ, на наявність артеріальної гіпотензії.

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності обмежений. Гідрохлоротіазид проникає крізь плаценту. Застосування гідрохлоротіазиду у ІІ та ІІІ триместрі може погіршити фето-плацентарну перфузію та спричинити розвиток жовтяниці плода і новонародженого, порушення електролітного балансу, тромбоцитопенії.

Гідрохлоротіазид не можна застосовувати для лікування гестаційного набряку, артеріальної та гестаційної гіпертензії чи прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення об'єму плазми та зниження плацентарної перфузії.

Застосування препарату протипоказано у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Як і інші протигіпертензивні засоби, комбінація лізиноприл/гідрохлоротіазид може слабо або помірно впливати на швидкість реакції унаслідок можливого розвитку побічних реакцій залежно від індивідуальної сприйнятливості пацієнта, особливо на початку терапії або при зміні дозування, а також якщо застосування препарату поєднувати з вживанням алкоголю. Тому на початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) слід утриматися від керування автотранспортом та/або виконання роботи з іншими механізмами. Пізніше ступінь обмеження визначається індивідуально лікарем.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза 1 таблетка на добу, щодня у той же час. Загалом, якщо бажаний терапевтичний ефект не може бути досягнутий протягом 2-4 тижнів, доза може бути збільшена до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попередня терапія діуретиками. У хворих, які приймають діуретики, можлива симптоматична гіпотензія при застосуванні Лоприлу Босналек® Н. Розвиток даного стану більш імовірний у пацієнтів з дегідратацією та/або виснаженням запасу солі у результаті попередньої терапії діуретиками. Тому рекомендовано за 2-3 дні до початку терапії Лоприлом Босналек® Н перервати прийом діуретика. Якщо це неможливо, терапію слід розпочинати з 5 мг лізиноприлу.

Пацієнти літнього віку. Корекція дози не потрібна. За даними клінічних досліджень, вік не впливає на переносимість лізиноприлу і гідрохлоротіазиду у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Лізиноприл, у добовій дозі від 20 до 80 мг, був однаково ефективний у людей літнього віку (від 65 років) і молодших пацієнтів при монотерапії лізиноприлом або з гідрохлоротіазидом.

Ниркова недостатність. Тіазидні діуретики не слід призначати при значній нирковій недостатності та вони не ефективні якщо кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв. Лоприл Босналек® H не використовують у якості початкової терапії для будь-яких пацієнтів з нирковою недостатністю.

При кліренсі креатиніну > 30 і < 80 мл /хв Лоприл Босналек® H можна застосовувати, але тільки після підбору компонентів окремо. Рекомендована доза лізиноприлу при середній нирковій недостатності має становити 5-10 мг.

Діти.

Безпеку та ефективність застосування препарату дітям не досліджено, тому препарат не слід застосовувати у педіатричній практиці.

Передозування.

Дані про випадки передозування у людини обмежені.

Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, судинний колапс, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння, кашель.

Найчастішими ознаками передозування гідрохлоротіазидом є симптоми, зумовлені зниженням рівня електролітів у сироватці крові (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також зневоднення, що виникає внаслідок надмірного діурезу. Можуть виникати тахікардія, аритмія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність та розлади свідомості, пригнічення свідомості (включаючи кому), запаморочення, спазми м’язів, судоми, парестезії, виснаження, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини у крові (в основному при нирковій недостатності), ниркова недостатність.

У випадку застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія може призвести до збільшення серцевих аритмій.

Лікування полягає у застосуванні внутрішньовенної інфузії фізіологічного розчину. У випадку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення з низьким узголів’ям. При необхідності застосовувати інфузію ангіотензину II та/або внутрішньовенно катехоламін. Якщо препарат був прийнятий недавно, слід вжити заходів для видалення з організму (промивання шлунка, блювання, призначення абсорбентів або натрію сульфату). Лізиноприл може бути виведений з крові шляхом гемодіалізу. Брадикардію або значну вагусну реакцію можна зменшити шляхом прийому атропіну. При наявності резистентної до лікування брадикардії може бути показано застосування водія ритму. Необхідно контролювати показники життєво важливих функцій, рівень електролітів та креатиніну.

Побічні реакції.

Лізиноприл

З боку системи крові та лімфатичної системи: зменшення рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення функцій кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфоаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку ендокринної системи: синдром Пархона (синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону).

З боку обміну речовин: гіпоглікемія.

З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, синкопе, парестезії, непритомність, порушення смаку, порушення сну, зміни настрою, симптоми депресії, сплутаність свідомості, розлади нюху, галюцинації, порушення рівноваги, суб’єктивне відчуття шуму у вухах, зниження гостроти зору, м’язові спазми.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичні реакції, включаючи ортостатичну гіпотензію, інфаркт міокарда, інсульт або тяжка артеріальна гіпотензія у хворих із великим ризиком розвитку даних захворювань, тахікардія, відчуття серцебиття, синдром Рейно, припливи. При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках – кардіогенний шок.

З боку дихальної системи: кашель, риніт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, задишка, глосит, бронхит, інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі і розлад шлунку, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, зменшення апетиту, запор.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну, гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця та печінкова недостатність.*

З боку шкіри: висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк: набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані; кропив'янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, шкірна псевдолімфома**, гіперемія шкіри.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія, протеїнурія.

З боку статевої системи: імпотенція, гінекомастія.

Загальні прояви: астенія, втома.

З боку лабораторних досліджень: підвищення рівня сечовини, креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія, гіпонатріємія.

* Дуже рідко були повідомлення, що у деяких хворих така небажана реакція як гепатит прогресувала до печінкової недостатності. Пацієнти, які одержують комбінацію лізиноприлу і гідрохлоротіазиду та у яких розвивається жовтяниця або є ознаки підвищення печінкових ферментів, повинні припинити застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду та продовжити перебування під медичним наглядом.

** Повідомлялося про комплекс симптомів, що може включати одну або декілька з наступних ознак: гарячку, васкуліт, міалгію, артралгію/артрити, позитивний результат аналізу на антинуклеарний фактор (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілію і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізацію або інші шкірні прояви.

Гідрохлоротіазид

Інфекції та інвазії: сіаладеніт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

З боку обміну речовин: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс (у тому числі гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз (який може індукувати печінкову енцефалопатію або кому), гіпомагніємія, гіперкальціємія), збільшення вмісту холестерину і тригліцеридів, подагра. Зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.

Психічні розлади: втрата апетиту, занепокоєння, депресія, порушення сну, сонливість, зміни настрою, сплутаність свідомості, дезорієнтація.

З боку нервової системи: парестезії, нудота, головний біль, судоми, вертиго, непритомність.

З боку органів зору: ксантопсія, перехідне затуманення зору, гостра міопія і гостра закритокутова глаукома.

З боку органів слуху: запаморочення.

З боку серця: постуральна артеріальна гіпотензія, аритмія.

З боку судин: некротизуючий васкуліт (васкуліт, шкірний васкуліт), некротизуючий ангїїт, пурпура.

З боку дихальної системи: дихальна недостатність (у тому числі пневмонія та набряк легень).

З боку травного тракту: подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит, блювання, нудота.

Гепатобіліарні розлади: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), холецистит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції світлочутливості, висип, системний червоний вовчак, кропив’янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку опорно-рухового апарату: м’язовий спазм, м’язова слабкість, м’язовий біль.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.

З боку імунної системи: анафілактичні реакції, шок.

Загальні розлади: гарячка, слабкість, статеві розлади.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 ºС.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник/заявник.

Босналек д.д./Bosnalijek d. d.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності/місцезнаходження заявника та/або представника заявника.

71000, Сараєво, Юкічева, 53, Боснія і Герцеговина/

71000, Sarajevo, Jukiceva, 53, Bosnia and Herzegovina.

Представник заявника: office@bosnalijek. com. ua