Iзонiазид-дарниця р-н д/iн. 100 мг/мл амп. 5 мл №10

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ІЗОНІАЗИД-ДАРНИЦЯ

(Isoniazid-Darnitsa)

Склад:

діюча речовина: isoniazid;

1 мл розчину містить ізоніазиду 100 мг;

допоміжна речовина: вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка забарвлена рідина.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТХ J04A C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ізоніазид інгібує ДНК-залежну РНК-полімеразу та гальмує синтез міколевих кислот клітинної стінки мікобактерій туберкульозу. Лікарський засіб має високу бактеріостатичну активність щодо мікобактерій туберкульозу, затримуючи їх ріст у концентрації 0,03 мкг/мл. Особливо активний щодо мікроорганізмів, які швидко розмножуються. Слабко впливає на збудники інших інфекційних хвороб.

Фармакокінетика.

При парентеральному введенні швидко проникає у тканини організму, біологічні рідини. Проходить через гематоенцефалічний бар’єр, особливо при запаленні мозкових оболонок. Проникає у кістки. Метаболізується у печінці, залежно від генетичних особливостей людини, з більшою чи меншою швидкістю. Виводиться нирками. Період напіввиведення в осіб з більшою швидкістю метаболізму ізоніазиду становить 0,5–1,5 години, з меншою – 4–6 годин. Виводиться переважно з жовчю, 30 % дози екскретується із сечею.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування всіх форм і локалізацій активного туберкульозу у дорослих та дітей (як засіб першого ряду).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до ізоніазиду або до допоміжних речовин лікарського засобу.

Епілепсія та інші захворювання, які супроводжуються схильністю до судомних нападів, тяжкий психоз, поліомієліт (у т. ч. в анамнезі), токсичний гепатит в анамнезі внаслідок застосування похідних гідразиду ізонікотинової кислоти (фтивазид), виражений атеросклероз, гостра печінкова та/або ниркова недостатність.

Застосування ізоніазиду в дозі вище 10 мг/кг маси тіла на добу протипоказане у період вагітності, при серцево-легеневій недостатності, артеріальній гіпертензії ІІ–ІІІ ступеня, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, хронічній нирковій недостатності, гепатиті у фазі загострення, цирозі печінки, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі, мікседемі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Непрямі антикоагулянти, бензодіазепіни, фенітоїн, карбамазепін, теофілін, інгібітори МАО – ізоніазид потенціює ефекти даних лікарських засобів (у т. ч. токсичні).

Ізоніазид може зменшити терапевтичний ефект леводопи.

Одночасне застосування ізоніазиду:

З ітраконазолом – можливе істотне зниження концентрації останнього в сироватці крові і відсутність терапевтичного ефекту. Одночасне застосування не рекомендується.

З кетоконазолом – може зменшити рівень кетоконазолу в сироватці крові: потрібно контролювати концентрацію лікарського засобу в крові і за необхідності збільшити дозу.

З ацетамінофеном – збільшує токсичність останнього за рахунок генерації та накопичення токсичних метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій.

З глюкокортикостероїдами – підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду.

З фенітоїном, теофіліном, карбамазепіном, бензодіазепінами та іншими лікарськими засобами, що метаболізуються певними ферментами цитохрому Р450 – ізоніазид пригнічує метаболізм перерахованих лікарських засобів, що призводить до підвищення їхньої концентрації у плазмі крові та можливого підсилення токсичної дії.

Ізоніазид може знижувати печінковий метаболізм бензодіазепінів (наприклад, діазепаму, флуразепаму, тріазоламу, мідазоламу), що призводить до підвищення їхньої концентрації у плазмі крові. Пацієнтів слід ретельно перевірити на наявність ознак бензодіазепінової токсичності, а дози бензодіазепінів потрібно скоригувати відповідним чином.

З дифеніном – ізоніазид підсилює протиаритмічну дію дифеніну.

З потенційно гепатотоксичними та нейротоксичними засобами (у тому числі алкоголем, рифампіцином) – підвищує ймовірність розвитку токсичного гепатиту та нейропатії (з парацетамолом збільшується ризик розвитку гепатотоксичної дії).

З вальпроатом – при одночасному застосуванні підвищується концентрація вальпроату в плазмі крові.

Зі ставудином – підвищується ризик розвитку дистальної сенсорної нейропатії.

Із вітаміном В₆ і глутаміновою кислотою – при комбінуванні знижується імовірність побічних ефектів ізоніазиду.

Оскільки кліренс ізоніазиду подвоюється разом із зальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, треба контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування.

При призначенні ізоніазиду пацієнтам із повільною інактивацією лікарського засобу, які одночасно отримують парааміносаліцилову кислоту, тканинна концентрація лікарського засобу може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Ізоніазид може сповільнювати печінковий метаболізм примідону, тріазоламу, хлорзоксазону, дисульфіраму, що може призвести до збільшення токсичності.

Для посилення ефективності лікарський засіб Ізоніазид-Дарниця слід застосовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними лікарськими засобами (наприклад, рифампіцин, етамбутол, піразинамід), а при змішаній інфекції – одночасно з антибіотиками широкого спектра дії: фторхінолонами (наприклад, офлоксацин, ципрофлоксацин), сульфаніламідами, макролідами.

Одночасне застосування ізоніазиду з фенобарбіталом може призвести до посилення гепатотоксичності.

Аміназин – одночасне застосування може погіршити метаболізм ізоніазиду. Пацієнтів слід контролювати щодо токсичної дії з боку ізоніазиду.

Галоперидол – одночасне застосування може підвищити плазмовий рівень галоперидолу. Необхідно коригувати дозу галоперидолу.

Антикоагулянти (кумарин- або індандіонпохідні, наприклад варфарин) – одночасне застосування може пригнічувати ферментативний метаболізм антикоагулянтів, що призводить до збільшення концентрації в плазмі крові з підвищеним ризиком кровотечі. Слід ретельно контролювати протромбіновий час.

Енфлюран – при сумісному застосуванні ізоніазид може збільшувати утворення потенційно нефротоксичних неорганічних фторидів – метаболітів енфлюрану.

Теофілін – зростає концентрація теофіліну у плазмі крові, тому потрібно контролювати рівень теофіліну в крові та відповідно коригувати дозу лікарського засобу.

Прокаїнамід – збільшується плазмова концентрація ізоніазиду. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо токсичної дії з боку ізоніазиду.

Кортикостероїди (наприклад, преднізолон) – необхідно коригувати дозу ізоніазиду.

Гідроксид алюмінію – погіршується всмоктування ізоніазиду. Під час терапії ізоніазидом необхідно застосовувати кислотопригнічувальні лікарські засоби або антациди, що не містять гідроксид алюмінію.

Також можлива взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець та інші тропічні риби) – можуть розвинутися побічні реакції, такі як головний біль, підвищена пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Особливості застосування.

Під час лікування необхідний лікарський контроль, регулярне проведення функціональних печінкових проб і офтальмологічного обстеження. У перший місяць обстеження необхідно проводити не рідше 2 разів, потім – 1 раз на місяць.

Для зменшення побічних ефектів у випадку їхнього виникнення слід застосовувати піридоксин (внутрішньом’язово по 1–2 мл 5 % розчину на добу), тіаміну хлорид (внутрішньом’язово 1 мл 5 % розчину на добу) або тіаміну бромід (внутрішньом’язово 1 мл 6 % розчину на добу), глутамінову кислоту, натрієву сіль АТФ.

Для попередження можливого токсичного впливу ізоніазиду на печінку його слід призначати у поєднанні з гепатопротекторами (силімарин, урсодезоксихолева кислота).

Під час лікування не бажано вживати алкогольні напої.

Враховуючи, що при монотерапії ізоніазидом до нього швидко розвивається стійкість збудників (у 70 % випадків), для уповільнення цього процесу лікарський засіб слід призначати тільки разом з іншими протитуберкульозними лікарськими засобами. При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом необхідно призначати антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди.

У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Протипоказане застосування лікарського засобу у період вагітності у дозі вище 10 мг/кг на добу. При застосуванні вагітним жінкам (у добовій дозі до 10 мг/кг маси тіла) необхідно враховувати, що ізоніазид проникає крізь плаценту та може спричинити розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К), а також затримку психомоторного розвитку плода.

Ізоніазид проникає у грудне молоко, тому, враховуючи імовірність розвитку гепатиту та периферичного невриту у дитини, необхідно вирішити питання про припинення годування груддю або припинення застосування лікарського засобу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Водіям та операторам складних механізмів слід враховувати ймовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, що можуть вплинути на здатність концентрувати увагу та швидкість реакції.

Спосіб застосування та дози.

Ізоніазид-Дарниця слід застосовувати внутрішньом’язово, внутрішньовенно, у вигляді інгаляцій, внутрішньокавернозно.

Внутрішньовенно Ізоніазид-Дарниця вводять для лікування поширеного туберкульозу легенів, при масивному бактеріовиділенні, супровідних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хворим, які ухиляються від приймання лікарського засобу внутрішньо, у разі неефективності при пероральному способі застосування.

Внутрішньовенна добова доза становить: для дорослих – 200–300 мг, для дітей – 100–300 мг (10–20 мг/кг маси тіла), для новонароджених – 3–5 мг/кг, але не більше ніж 10 мг/кг маси тіла на добу. Внутрішньовенно вводять у вигляді 2,5–10 % розчину (при необхідності лікарський засіб розвести водою для ін’єкцій або 0,9 % розчином натрію хлориду) протягом 30–60 секунд 1 раз на добу. Курс лікування залежить від ефективності терапії та сприйнятливості лікарського засобу – 30–150 ін’єкцій. З метою запобігання побічним явищам при внутрішньовенному введенні Ізоніазиду-Дарниця слід застосовувати вітамін В₆ (піридоксин) та кислоту глутамінову. Піридоксин вводять внутрішньом’язово (100–125 мг) через 30 хвилин після Ізоніазиду-Дарниця або призначають внутрішньо (60–100 мг) через кожні 2 години після внутрішньовенних введень Ізоніазиду-Дарниця. Глутамінову кислоту приймати у добовій дозі 1–1,5 г. При внутрішньовенному застосуванні лікарського засобу необхідно дотримуватися постільного режиму протягом 1–1,5 години.

Внутрішньом’язово дорослим та дітям вводити у вигляді готового нерозведеного 10 % розчину Ізоніазиду-Дарниця по 5–12 мг/кг 1 раз на добу протягом 2–5 місяців. Для ослаблення побічної дії при цьому способі введення внутрішньо, одночасно із введенням Ізоніазиду-Дарниця, призначати піридоксин у дозі 60–100 мг (можна також вводити внутрішньом’язово через 30 хвилин після Ізоніазиду-Дарниця в дозі 100–125 мг/кг).

Інгаляційно Ізоніазид-Дарниця призначати в 1–2 прийоми у вигляді готового нерозведеного 10 % розчину. Добова доза – 0,005–0,01 г (5–10 мг) на 1 кг маси тіла. Інгаляції проводити щоденно протягом 1–6 місяців.

Хворим при фіброзно-кавернозній та кавернозній формах туберкульозу при бактеріовиділенні та в передопераційний період призначати у вигляді готового нерозведеного 10 % розчину лікарського засобу Ізоніазид-Дарниця у добовій дозі 10–15 мг/кг 1 раз на добу, вводять переважно внутрішньокавернозно, шляхом інтратрахеальних вливань.

Максимальну добову та курсову дозу лікарського засобу необхідно встановлювати залежно від характеру та форми захворювання, ступеня інактивації та індивідуальної переносимості ізоніазиду.

Діти.

Лікарський засіб призначають дітям з періоду новонародженості.

Передозування.

При передозуванні через 0,5–3 години після застосування лікарського засобу можуть з’явитися порушення функції травного тракту, нудота, блювання, анорексія, нейротоксичні прояви, запаморочення, гарячка, головний біль, погіршення зору, невиразне мовлення та зорові галюцинації. Тяжка інтоксикація призводить до пригнічення дихання та ЦНС, виникнення судом та коми. Типовими лабораторними показниками передозування лікарським засобом є метаболічний ацидоз, ацетонурія, гіперглікемія.

Лікування: викликання блювання, промивання шлунка, активоване вугілля, внутрішньовенно – високі дози піридоксину. Ефективний гемодіаліз.

Лікування судом: введення розчину магнію сульфату, діазепам.

Лікування порушень функції печінки: метіонін, ліпамід, АТФ, вітамін В₁₂.

Подальше лікування повинно передбачати особливу увагу до моніторингу/підтримки вентиляції легенів та корекції метаболічного ацидозу. Специфічного антидоту немає.

Побічні реакції.

З боку органів зору: неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: втрата слуху, дзвін у вухах у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: пневмоніт (алергічний).

З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, анорексія, нудота, блювання, запор, метеоризм, гострий панкреатит.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: порушення функції печінки, гепатит, підвищення рівня сироваткових трансаміназ (SGOT, SGPT), гіпербілірубінемія, білірубінурія, фульмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу.

З боку нирок та сечовидільної системи: утруднене сечовипускання, затримка сечі, нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит.

З боку ендокринної системи: дефіцит піридоксину, пелагра, гіперглікемія, метаболічний ацидоз.

З боку нервової системи: безсоння, запаморочення, головний біль, дратівливість, ейфорія, порушення сну, порушення чутливості, парестезії, гіперрефлексія, периферичний неврит.

З боку психіки: психотичні реакції (включаючи токсичний психоз), починаючи від незначних змін особистості до значних психічних розладів, почастішання нападів у хворих на епілепсію, судоми, токсична енцефалопатія, розлади пам’яті, сплутаність свідомості, дезорієнтація, галюцинації.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, біль за грудниною та у ділянці серця, артеріальна гіпертензія, ішемія міокарда в осіб літнього віку.

З боку крові та лімфатичної системи: агранулоцитоз, гемолітична анемія, сидеробластична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи набряк Квінке, затруднення дихання, шкірний свербіж, дерматит, підвищення температури тіла, лімфаденопатія, васкуліт, висипання на шкірі (ексфоліативні, макулопапульозні, пурпура, мультиформна еритема, вовчакоподібний синдром, ревматичний синдром), синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, інтерстиціальний пневмоніт, набряк слизової оболонки бронхів.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: гінекомастія та менорагія.

Загальні розлади та реакції у місці введення: можливі зміни у місці введення.

Зазвичай побічні ефекти проходять при зменшенні дози або під час тимчасової перерви у застосуванні лікарського засобу.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 2 до 8 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 5 мл в ампулі; по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці, по 2 контурні чарункові упаковки в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспiльська, 13.