Екватор таб 5 мг+10мг №30

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЕКВАТОР

(EKVATOR)

Склад:

діючі речовини: лізиноприл, амлодипін;

1 таблетка містить:

10 мг лізиноприлу (у вигляді 10,88 мг лізиноприлу дигідрату);

5 мг амлодипіну (у вигляді 6,94 мг амлодипіну безилату);

допоміжні речовини: магнію стеарат, натрію крохмальгліколят (тип А), целюлоза мікрокристалічна.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі круглі плоскі таблетки з фаскою, з рискою на одному боці та з гравіруванням «А+L» − на іншому. Діаметр 8 мм ± 0,1 мм.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) у комбінації з блокаторами кальцієвих каналів, лізиноприл і амлодипін. Код АТХ C09B B03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Екватор – це комбінований препарат з фіксованою комбінацією доз діючих речовин лізиноприлу та амлодипіну.

Лізиноприл

Лізиноприл − інгібітор ферменту пептидилдіпептідази. Він інгібує ангіотензин-перетворювальний фермент (АПФ), який каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрацій ангіотензину II, в результаті чого знижується вазопресорна активність і зменшується секреція альдостерону. Зниження останнього може призводити до збільшення вмісту калію у сироватці крові.

Оскільки основі механізму, завдяки якому лізиноприл знижує артеріальний тиск, лежить пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл знижує артеріальний тиск навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний кініназі II − ферменту, що спричиняє деградацію брадикініну. Чи відіграють підвищені концентрації брадикініну, потужного вазодилататорного пептиду, роль у терапевтичних ефектах лізиноприлу, ще не з’ясовано.

Амлодипін.

Амлодипін – це дигідропіридиновий інгібітор надходження іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію), який блокує їх надходження через мембрани у м’язові клітини міокарда та судин.

Механізм гіпотензивної дії амлодипіну зумовлений прямим розслаблювальним впливом на гладкі м’язи судин.

На даний момент точні причини позитивного ефекту амлодипіну при стенокардії не відомі; проте відомо, що зниження загального ішемічного навантаження відбувається за рахунок наступних двох механізмів:

- Амлодипін викликає розширення периферичних артеріол і, таким чином, знижує загальний периферичний опір судин, яке долає серце (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень залишається стабільною, розвантаження серця призводить до зниження рівня споживання енергії міокардом і потреби міокарда в кисні.

- Амлодипін викликає розширення головних коронарних артерій та артеріол, як нормальних, так і розташованих в зоні ішемії. Це призводить до підвищення рівня надходження кисню в міокард у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала).

Застосування амлодипіну 1 раз на добу щодня призводить до клінічно значущого зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні впродовж 24 годин. Внаслідок повільного початку дії швидкий гіпотензивний ефект не настає.

У пацієнтів зі стенокардією разова добова доза амлодипіну підвищує переносимість фізичного навантаження, збільшує тривалість інтервалу до нападу стенокардії, затримує розвиток депресії сегмента ST (на 1 мм), а також знижує частоту нападів стенокардії та частоту прийому нітрогліцерину.

Амлодипін не проявляє будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин і концентрацію ліпідів плазми крові і може застосовуватися при лікуванні хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет ІІ типу і подагру.

Фармакокінетика.

Лізиноприл

Лізиноприл – інгібітор АПФ для перорального застосування, який не містить сульфгідрильної групи.

Всмоктування

Після застосування всередину концентрація препарату у плазмі крові досягає максимуму через 7 годин, хоча у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда спостерігалася тенденція до невеликої затримки в часі досягнення максимальної концентрації у сироватці крові. На підставі даних про виведення із сечею середній ступінь всмоктування лізиноприлу становить приблизно 25 %, варіабельність у різних пацієнтів становить від 6 % до 60 % у дослідженому діапазоні доз (від 5 до 80 мг). У пацієнтів із серцевою недостатністю абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно до 16 %. Всмоктування лізиноприлу не залежить від прийому їжі.

Розподіл

Лізиноприл не зв’язується з білками сироватки крові, за винятком циркулюючого (АПФ). Дослідження на щурах показали, що лізиноприл практично не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Виведення.

Лізиноприл не метаболізується в організмі і виводиться в незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому застосуванні ефективний період напіввиведення лізиноприлу становить

12,6 години. Нирковий кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно

50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові має тривалий термінальний період напіввиведення, що не сприяє накопиченню діючої речовини в організмі. Імовірно, цей термінальний період напіввиведення представляє насичуване зв’язування з АПФ і не має дозозалежного характеру.

Особливі групи пацієнтів.

Печінкова недостатність.

Порушення функцій печінки у пацієнтів із цирозом печінки призвело до зниження всмоктування лізиноприлу (приблизно на 30 % відповідно до даних щодо виведення із сечею), однак вплив препарату збільшився (приблизно на 50 %) порівняно з таким у здорових добровольців через зниження кліренсу.

Ниркова недостатність.

Порушення функцій нирок знижує виведення лізиноприлу, який виводиться ними, але це зниження стає клінічно значущим тільки при швидкості клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв. При легкій і помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну від 30 до 80 мл/хв) середнє значення площі під кривою «концентрація – час» (AUC) збільшується тільки на 13 %, тоді як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну від 5 до 30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення AUC в 4,5 раза. Лізиноприл виводиться з організму при гемодіалізі. Після 4 годин гемодіалізу концентрація лізиноприлу у плазмі крові знижується у середньому на 60 %, а діалізний кліренс становить від 40 до 55 мл/хв.

Серцева недостатність.

У пацієнтів із серцевою недостатністю відзначається більша концентрація лізиноприлу у плазмі крові порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення AUC у середньому на

125 %), але на підставі даних про виведення із сечею всмоктування лізиноприлу у них знижується приблизно на 16 % порівняно зі здоровими особами.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку спостерігаються більш висока концентрація лізиноприлу в крові та більш високі значення AUC (більше приблизно на 60 %) порівняно з віковими показниками молодших пацієнтів.

Амлодипін.

Всмоктування, розподіл, зв’язування з білками плазми

Після застосування терапевтичних доз амлодипін добре всмоктується, досягаючи максимальної концентрації у плазмі крові через 6–12 годин після застосування. Абсолютна біодоступність становить за оцінками від 64 до 80 %. Обсяг розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв’язується з білками плазми.

Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.

Біотрансформація і виведення.

Термінальний період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35–50 годин і відповідає застосуванню препарату 1 раз на добу. Амлодипін інтенсивно метаболізується у печінці до неактивного метаболіту, і лише 10 % початкової сполуки і 60 % метаболітів виводяться із сечею.

Особливі групи пацієнтів.

Печінкова недостатність.

Клінічні дані про застосування амлодипіну пацієнтам із печінковою недостатністю дуже обмежені. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення періоду напіввиведення і AUC приблизно на 40–60 %.

Пацієнти літнього віку.

Час досягнення максимальної концентрації препарату у плазмі крові у пацієнтів літнього віку і молодших пацієнтів практично однакове. У пацієнтів літнього віку відзначена тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та періоду напіввиведення.

Збільшення AUC і періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідали очікуванням щодо цієї вікової групи.

Комбінований препарат з фіксованою дозою

Не описано фармакокінетичних взаємодій між активними компонентами лікарського засобу Екватор, таблеток. Фармакокінетичні параметри (AUC, C_max, t_max, t_1/2) не відрізнялися від таких після введення активних компонентів окремо.

Прийом їжі не впливає на всмоктування препарату Екватор, таблеток, у шлунково-кишковому тракті.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна артеріальна гіпертензія у дорослих.

Замісна терапія у пацієнтів з адекватним контролем артеріального тиску на тлі одночасного прийому лізиноприлу та амлодипіну у зазначених дозах.

Протипоказання.

Пов’язані з лізиноприлом:

• підвищена чутливість до лізиноприлу або до будь-якого іншого інгібітору АПФ;

• ангіоневротичний набряк, пов’язаний із застосуванням інгібітору АПФ, в анамнезі;

• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;

• вагітність або період планування вагітності, період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»)»;

• одночасне застосування препарату Екватор з лікарськими засобами, які містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»;

• застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопоточних мембран (наприклад, AN 69).

Пов’язані з амлодипіном:

• підвищена чутливість до амлодипіну або до будь-якої іншої похідної дигідропіридину;

• тяжка артеріальна гіпотензія;

• шок (у т. ч. кардіогенний);

• обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аортального клапана тяжкого ступеня або гіпертрофічна кардіоміопатія) або тяжкий стеноз мітрального клапана;

• гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Пов’язані з лікарським засобом Екватор:

• всі зазначені вище протипоказання, пов’язані із застосуванням окремих компонентів, також стосуються комбінованого препарату Екватор;

• підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин препарату Екватор (див. розділ «Склад»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодії, пов’язані з лізиноприлом.

Гіпотензивні засоби

Одночасне застосування лізиноприлу з іншими гіпотензивними препаратами (наприклад, нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами) може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Відомо, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні АПФ, блокаторів рецептора ангіотензину II (БРА II) або аліскірену асоціюється із підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушень функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Діуретики

При додаванні діуретика до терапії лізиноприлом антигіпертензивний ефект зазвичай посилюється. У пацієнтів, які отримують діуретики, і особливо у тих, кому лікування діуретиками було призначено недавно, при додаванні до терапії лізиноприлу зрідка може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску. Ризик симптоматичної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу можна звести до мінімуму, припинивши застосування діуретика до початку лікування лізиноприлом (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»).

Харчові добавки або замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики

Незважаючи на те, що в клінічних дослідженнях вміст калію в сироватці крові зазвичай залишався в межах нормальних значень, у деяких пацієнтів спостерігалася гіперкаліємія. Фактори ризику розвитку гіперкаліємії: ниркова недостатність, цукровий діабет ІІ типу та одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, триамтерен або амілорид), харчових добавок або замінників солі, що містять калій.

Застосування харчових добавок або замінників солі, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, може призводити до значного підвищення вмісту калію в сироватці крові. Якщо лізиноприл призначають одночасно з калій-незберігаючим діуретиком, гіпокаліємія, індукована застосуванням діуретиків, може зменшитися.

Препарати літію

При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ відзначалися оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові і токсичність. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може збільшувати ризик розвитку літієвої токсичності та посилювати вже підвищену літієву токсичність на тлі застосування інгібіторів АПФ. Одночасне застосування лізиноприлу і препаратів літію не рекомендується, але в разі доведеної необхідності застосування даної комбінації, слід ретельно контролювати вміст літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), у тому числі ацетилсаліцилова кислота

≥ 3 г/добу

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (ацетилсаліцилова кислота в дозі, яка чинить протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) і неселективні НПЗП) може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, і збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Ці ефекти є оборотними. Слід дотримуватися обережності при застосуванні комбінованої терапії, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, і рекомендується ретельно контролювати функцію нирок, як на початку комбінованої терапії, так і в процесі лікування.

Золото

Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення та артеріальну гіпотензію, які можуть бути дуже тяжкими) після введення ін’єкційного препарату, що містить золото (наприклад, натрію ауротіомалату), реєструвалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотики (нейролептики)/анестетики

Одночасне застосування деяких анестезувальних засобів, трициклічних антидепресантів і антипсихотиков з інгібіторами АПФ може призводити до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Гіпоглікемічні препарати

Відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і лікарських гіпоглікемічних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може посилювати гіпоглікемічний ефект з ризиком виникнення гіпоглікемії. Це явище найчастіше виникає протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю;

Тканинні активатори плазміногену

Одночасне застосування з тканинними активаторами плазміногену збільшує ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

Інгібітори мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR) (наприклад, сиролімус, ейлолімус, темсиролімус)

Пацієнти, що застосовують інгібітори АПФ одночасно з інгібіторами mTOR, мають підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)

Пацієнти, які постійно застосовують інгібітори АПФ та одночасно застосовують ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), мають підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку (імуносупресанти, алопуринол, прокаїнамід)

Одночасне застосування з лізиноприлом збільшує ризик нейтропенії та/або агранулоцитозу (див. розділ «Особливості застосування»).

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-адреноблокатори, нітрати

Лізиноприл можна застосувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-адреноблокаторами та/або нітратами.

Антациди знижують біодоступність при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Етанол посилює гіпотензивний ефект.

Взаємодії, пов’язані з амлодипіном

Інгібітори ізоферменту CYP3A4 – одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеази, азольними фунгіцидами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного підвищення концентрації амлодипіну, що призводить до підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. Клінічні прояви цих варіацій фармакокінетики можуть бути більш виражені у пацієнтів літнього віку. Таким чином, рекомендується медичний нагляд за пацієнтами, а також корекція дози амлодипіну, якщо буде потрібно.

Кларитроміцин є інгібітором CYP3A4. Існує підвищений ризик гіпотензії у пацієнтів, які отримують кларитроміцин та амлодипін. При одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином рекомендується суворий медичний нагляд за пацієнтами.

Індуктори ізоферменту CYP3A4

Відсутня інформації про вплив індукторів CYP3A4 на амлодипін. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад рифампіцину, препаратів, що містять звіробій (Hypericum perforatum) може знижувати концентрацію амлодипіну в плазмі крові. Слід з обережністю одночасно застосовувати амлодипін з індукторами ізоферменту CYP3A4.

Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів це може призвести до збільшення біодоступності амлодипіну, в результаті чого підвищується його гіпотензивний ефект.

Дантролен (інфузія)

У ході досліджень на тваринах після прийому верапамілу і внутрішньовенного введення дантролену спостерігалася фібриляція шлуночків і серцево-судинна недостатність із супутньою гіперкаліємією і подальшим летальним наслідком. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, схильним до злоякісної гіпертермії, а також для лікування злоякісної гіпертермії.

Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби

Гіпотензивний ефект амлодипіну посилює відповідний ефект інших лікарських засобів, які мають антигіпертензивні властивості.

Такролімус

Одночасне застосування такролімусу і амлодипіну може призвести до підвищення концентрації такролімусу в крові; механізм такої взаємодії до кінця не вивчений. Щоб уникнути токсичної дії такролімусу слід контролювати концентрацію такролімусу в крові в ході терапії амлодипіном і при необхідності коректувати дозу такролімусу.

Циклоспорин

На даний момент не було проведено досліджень по вивченню взаємодії циклоспорину і амлодипіну у здорових добровольців або інших популяцій, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалося підвищення концентрацій циклоспорину в крові (в середньому на 0 %–40 %). У зв’язку з цим у таких пацієнтів слід контролювати концентрацію циклоспорину в крові в ході терапії амлодипіном і при необхідності зменшити дозу циклоспорину.

Симвастатин

Одночасне застосування повторних доз 10 мг амлодипіну і 80 мг симвастатину призводило до збільшення концентрації симвастатину на 77 % порівняно з відповідною концентрацією при монотерапії симвастатином. Дозу симвастатину для пацієнтів, які застосовують амлодипін, слід обмежити 20 мг на добу.

Відомо, що у дослідженнях клінічних взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

Особливості застосування.

Всі зазначені нижче особливості застосування, пов’язані із застосуванням окремих компонентів, також стосуються комбінованого лікарського засобу Екватор.

Особливості застосування, пов’язані з лізиноприлом

Симптоматична артеріальна гіпотензія

Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією.

Істотне зниження артеріального тиску може виникати у пацієнтів зі зниженням об’єму циркулюючої крові внаслідок прийому діуретиків, суворої безсольової дієти, діалізу, діареї, блювання, а також у пацієнтів з вираженою ренінзалежною артеріальною гіпертензією (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»).

У пацієнтів із серцевою недостатністю, що супроводжується нирковою недостатністю або без останньої, зареєстровані випадки виникнення симптоматичної гіпотензії. Подібні випадки найбільш вірогідні у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності внаслідок прийому великих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії слід вести спостереження за параметрами гіпотензивного ефекту після прийому початкової дози. Ці рекомендації стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати положення лежачи на спині з припіднятими нижніми кінцівками і поповнити втрату рідини (внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину) при необхідності. Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням до застосування препарату, і подальше дозування зазвичай не спричинює проблем після підвищення артеріального тиску в результаті збільшення об'єму циркулюючої крові.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском лізиноприл може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Це відомий ефект, і зазвичай він не є причиною для припинення терапії. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може потребуватися зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.

Лікування лізиноприлом не слід розпочинати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, схильних до подальшого серйозного погіршення гемодинаміки після лікування вазодилататорами. Це пацієнти із систолічним артеріальним тиском 100 мм. рт. ст. чи нижче або з кардіогенним шоком. Упродовж перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу слід зменшити, якщо систолічний артеріальний тиск становить 120 мм. рт. ст. або нижче. Підтримуючі дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм. рт. ст. чи нижче. У разі збереження артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм. рт. ст. зберігається більше 1 години) лізиноприл слід відмінити.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі судинорозширювальні засоби, лізиноприл слід призначати з особливою обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка, такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія.

Ниркова недостатність

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) стартову дозу лізиноприлу необхідно коригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта, а потім – залежно від реакції пацієнта на лікування. Рутинний контроль вмісту калію і концентрації креатиніну є частиною стандартної медичної практики лікування таких пацієнтів.

У пацієнтів з серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про гостру ниркову недостатність, як правило, оборотну.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, можливе підвищення концентрації сечовини крові і креатиніну в сироватці крові, як правило, оборотне після відміни препарату. Це особливо ймовірно у пацієнтів з нирковою недостатністю.

При наявності у пацієнта також реноваскулярної артеріальної гіпертензії існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід починати під пильним медичним наглядом з низьких доз і обережно титрувати дозу. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку зазначених вище станів, їх застосування слід припинити, при цьому функцію нирок слід контролювати протягом перших тижнів терапії лізиноприлом.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без вираженої попередньої реноваскулярної гіпертензії відзначалося збільшення концентрації сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові, зазвичай незначне і транзиторне, особливо в тих випадках, коли лізиноприл застосовувався одночасно з діуретиком. Це особливо ймовірно у пацієнтів з попередньою нирковою недостатністю. Може знадобитися зниження дози та/або відміна діуретиків та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда лікування лізиноприлом не слід починати пацієнтам з ознаками ниркової недостатності, які визначалися як концентрація креатиніну в сироватці крові, що перевищує 177 мкмоль/л та/або протеїнурія, що перевищує 500 мг/24 години. У разі розвитку порушення функції нирок під час лікування лізиноприлом (концентрація креатиніну в сироватці крові більше 265 мкмоль/л або у два рази перевищує відповідне значення до початку лікування), лікар повинен розглянути доцільність скасування лизиноприлу.

Протеїнурія

Відомо про рідкісні випадки протеїнурії у пацієнтів, особливо при зниженні функції нирок або після високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) лікарський засіб призначається лише після оцінки користі від лікування та потенційного ризику і при постійному моніторингу клінічних та біохімічних параметрів пацієнта.

Підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, рук і ніг, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може виникнути в будь-який момент під час лікування. У таких випадках слід негайно відмінити лізиноприл, призначити відповідне лікування, забезпечити медичне спостереження, щоб переконатися у зникненні всіх симптомів до виписки пацієнта. Навіть у випадках набряку язика, який не супроводжується дихальною недостатністю, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами і кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про випадки смерті внаслідок ангіоневротичного набряку, пов’язаного з набряком гортані або набряком язика. У пацієнтів з ураженням язика, голосової щілини і гортані може виникати обструкція дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли операцію на дихальних шляхах. У таких випадках слід одразу ж надати невідкладну медичну допомогу. Вона може включати введення адреналіну та/або підтримку вільної прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря до повного і стабільного зникнення симптомів.

Інгібітори АПФ спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у пацієнтів іншої расової приналежності.

Пацієнти, у яких раніше спостерігався ангіоневротичний набряк, не пов’язаний з лікуванням інгібіторами АПФ, можуть бути більш схильні до розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібітора АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування інгібіторів мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR) (наприклад, сиролімус, ейлолімус, темсиролімус)

Пацієнти, які одночасно застосовують інгібітор mTOR (наприклад, сиролімус, везолімус, теміролімус) мають підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з порушенням або ураженням дихальних шляхів) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі

Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням високопроточних діалізних мембран з високою проникністю (наприклад, AN 69), і одночасно отримували інгібітор АПФ. У таких пацієнтів слід розглянути доцільність застосування іншого типу діалізної мембрани або гіпотензивного препарату іншого класу.

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)

У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) із декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, які загрожували життю. Виникнення подібних реакцій можна уникнути, якщо утримуватись від терапії інгібіторами АПФ перед кожним сеансом аферезу.

Десенсибілізація

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (наприклад, Hymenoptera venom), виникають стійкі анафілактоїдні реакції. У таких пацієнтів анафілактоїдних реакцій вдалося уникнути за допомогою тимчасової відміни інгібіторів АПФ, але вони розвивалися знову після випадкового прийому лізиноприлу.

Печінкова недостатність

У дуже рідкісних випадках прийом інгібіторів АПФ супроводжувався синдромом, який починався з холестатичної жовтяниці, прогресував до фульмінантного некрозу і (іноді) призводив до летального кінця. Механізм розвитку даного синдрому неясний. Пацієнтам, які отримують лізиноприл, у яких розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, слід припинити застосування лізиноприлу і перебувати під відповідним медичним наглядом.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Повідомлялося про нейтропенію/агранулоцитозе, тромбоцитопенію і анемію у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших обтяжуючих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз є оборотними і зникають після відміни інгібітору АПФ.

Лізиноприл слід призначати з особливою обережністю пацієнтам з системними захворюваннями сполучної тканини, при лікуванні імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжуючих факторів, особливо при наявності попереднього порушення функції нирок. У деяких з цих пацієнтів розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які в кількох випадках не піддавалися інтенсивної антибіотикотерапії. Періодично під час лікування лізиноприлом рекомендується проводити лабораторні дослідження (аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули) у таких пацієнтів, а також попередити їх про необхідність повідомляти про появу перших ознак інфекційного захворювання.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II (БРА II) або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). З цієї причини подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування з АПФ, БРА II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо подвійна блокада РААС абсолютно показана, необхідне ретельне спостереження фахівця та обов’язковий моніторинг функції нирок, водно-електролітного балансу, артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і БРА II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Раса

У пацієнтів негроїдної раси інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк, ніж у пацієнтів іншої расової приналежності. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, у пацієнтів негроїдної раси лізиноприл може бути менш ефективний щодо зниження артеріального тиску, ніж у пацієнтів іншої расової приналежності, що, імовірно, зумовлено більш високою частотою станів із низьким рівнем реніну у пацієнтів негроїдної раси, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Кашель

Повідомлялося про кашель при застосуванні інгібіторів АПФ. Кашель зазвичай є непродуктивним, персистуючим і зникає після відміни препарату. Кашель, індукований прийомом інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.

Хірургічне втручання/анестезія

У пацієнтів, яким проводиться велике оперативне втручання або під час загальної анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторного викиду реніну. Якщо розвивається артеріальна гіпотензія, ймовірно в результаті наведеного вище механізму, можна провести корекцію збільшенням об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Групу ризику розвитку гіперкаліємії складають пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом ІІ типу, пацієнти, що приймають калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій, а також пацієнти, які приймають інші препарати, що здатні спричинити підвищення вмісту калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). У разі необхідності одночасного застосування зазначених вище препаратів рекомендується регулярний контроль вмісту калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнти з цукровим діабетом

У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні гіпоглікемічні препарати або отримують інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід здійснювати ретельний контроль глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Препарати літію

Не рекомендується комбінація препаратів літію і лізиноприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Первинний гіперальдостеронізм

У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Особливості застосування, пов’язані з амлодипіном

Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлена.

Серцева недостатність

У пацієнтів з серцевою недостатністю амлодипін слід застосовувати з обережністю. Відомо, що у тривалому плацебо-контрольованому дослідженні пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (класу III і IV за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації, NYHA) в групі пацієнтів, які отримували амлодипін, набряк легенів реєструвався частіше, ніж в групі пацієнтів, які отримували плацебо.

Блокатори кальцієвих каналів, в тому числі амлодипін, слід з обережністю призначати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони підвищують ризик серцево-судинних подій і летальності в майбутньому.

Печінкова недостатність

У пацієнтів з печінковою недостатністю відзначаються подовження періоду напіввиведення амлодипіну і підвищення значення AUC, проте відповідні рекомендації щодо дозування не розроблені. Тому застосування амлодипіну слід починати з мінімальної дози в діапазоні дозування. Починати лікування і підвищувати дозу слід з обережністю. Для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю може потребуватися повільне титрування дози і ретельне спостереження.

Пацієнти літнього віку

Пацієнтам літнього віку підвищувати дозу слід з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Ниркова недостатність

Таким пацієнтам амлодипін можна призначати у звичайних дозах. Зміни концентрацій амлодипіну в плазмі крові не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться за допомогою діалізу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Лікарський засіб Екватор протипоказано застосовувати вагітним і жінкам, які планують завагітніти (див. розділ «Протипоказання»).

Досвід застосування лізиноприлу і амлодипіну вагітними жінками в адекватних контрольованих клінічних дослідженнях відсутній. Однак застосування обох активних речовин не рекомендується або протипоказано (інформацію щодо активних речовин див. розділ «Склад»).

Якщо під час лікування препаратом Екватор підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити, якщо необхідно − замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділ «Особливості застосування»).

Застосування лікарського засобу Екватор не слід починати під час вагітності. Якщо продовження лікування препаратом Екватор визнано за необхідне, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні гіпотензивні засоби з відомим профілем безпеки застосування в період вагітності.

Застосування лізиноприлу

Епідеміологічні дані про ризик тератогенності, пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності, не є переконливими, однак деяке збільшення ризику не виключено. Якщо продовження лікування інгібітором АПФ визнано за необхідне, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні гіпотензивні засоби з відомим профілем безпеки застосування в період вагітності. При підтвердженні вагітності слід негайно припинити лікування інгібітором АПФ і, при необхідності, почати альтернативне лікування.

Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час другого і третього триместрів вагітності індукує фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо інгібітор АПФ застосовувався з другого триместру вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження функції нирок і черепа. За новонародженими і грудними дітьми, матері яких приймали інгібітори АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Застосування амлодипіну

Безпека застосування амлодипіну для вагітних жінок не встановлена.

Відомо, що у дослідженнях на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність при застосуванні високих доз. Застосування у період вагітності можливе лише за відсутності більш безпечного альтернативного лікування, а також у тих випадках, коли саме захворювання пов’язане з великим ризиком для матері та плода.

Період годування груддю.

Лікарський засіб Екватор протипоказано застосовувати в період грудного вигодовування (див. розділ «Протипоказання»). У зв’язку з тим, що інформація про застосування лізиноприлу і амлодипіну в період грудного вигодовування відсутня, cлід застосовувати альтернативні препарати із встановленим профілем безпеки, особливо у разі грудного вигодовування новонародженого або недоношеної дитини (див. розділ «Протипоказання»).

Фертильність

Дані адекватних контрольованих клінічних досліджень про вплив лізиноприлу і амлодипіну на фертильність відсутні.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пов’язана з лізиноприлом

При керуванні автотранспортом або роботі з механізмами слід враховувати можливий розвиток запаморочення або втомлюваності.

Пов’язана з амлодипіном

Амлодипін може спричиняти незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами і механізмами. У пацієнтів, які відчувають запаморочення, головний біль, втома або нудоту, може порушуватися здатність до реагування. Рекомендується дотримуватися обережності, особливо на початку лікування.

Відповідно до зазначеного вище, препарат Екватор може впливати на здатність керувати транспортними засобами та роботу з механізмами (особливо на початку лікування).

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза – 1 таблетка на добу. Максимальна добова доза – 1 таблетка.

Як правило, комбіновані препарати з фіксованими дозами не підходять для початкової терапії.

Препарат Екватор, таблетки 10 мг/5 мг, показаний тільки пацієнтам, для яких титровані оптимальні підтримуючі дози лізиноприлу і амлодипіну становлять 10 мг та 5 мг відповідно. При необхідності можна розглянути доцільність вибору препарату Екватор з іншими дозами окремих компонентів.

Ниркова недостатність

Для підбору оптимальної початкової дози і підтримуючої дози у пацієнтів з нирковою недостатністю титрування доз слід проводити в індивідуальному порядку, використовуючи окремі компоненти препарату – лізиноприл і амлодипін.

Під час терапії препаратом Екватор слід контролювати функцію нирок, вміст калію і натрію в сироватці крові. У разі погіршення функції нирок слід припинити прийом препарату і замінити їх індивідуальними компонентами, підібраними належним чином. Амлодипін не виводиться за допомогою діалізу.

Печінкова недостатність

Рекомендації щодо доз у пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю ще не розроблені, тому підбір доз таким пацієнтам слід здійснювати з обережністю, і починати слід з мінімальної дози в діапазоні дозування (див. розділ «Особливості застосування»). Для підбору оптимальної початкової дози і підтримуючої дози у пацієнтів з печінковою недостатністю титрування доз слід проводити в індивідуальному порядку, використовуючи вільну комбінацію лізиноприлу і амлодипіну.

Фармакокінетика амлодипіну при тяжкій печінковій недостатності не досліджували. Застосування амлодипіну у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю слід починати з найнижчої дози, при цьому титрування доз слід проводити повільно.

Пацієнти літнього віку (від 65 років)

Пацієнтам літнього віку препарат слід призначати з обережністю.

Відомо, що у клінічних дослідженнях зміна профілю ефективності і безпеки амлодипіну або лізиноприлу залежно від віку не спостерігалося. Щоб обрати оптимальну підтримуючу дозу для пацієнтів літнього віку, титрування доз слід проводити в індивідуальному порядку, використовуючи вільну комбінацію лізиноприлу і амлодипіну.

Спосіб застосування.

Внутрішньо. Оскільки їжа не впливає на всмоктування препарату, препарат Екватор можна приймати незалежно від прийому їжі, тобто до, під час або після їди.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату Екватор дітям (віком до 18 років) не встановлені.

Передозування.

Немає даних про передозування лікарського засобу Екватор у людини.

Передозування лізиноприлу

Дані про передозування у людини обмежені. Симптоми, пов’язані з передозуванням

інгібіторами АПФ, можуть проявлятися артеріальною гіпотензією, циркуляторним шоком,

порушенням електролітного балансу, нирковою недостатністю, гіпервентиляцією,

тахікардією, прискореним серцебиттям, брадикардією, запамороченням, тривогою та кашлем.

При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід покласти пацієнта на спину. Можна також розглянути доцільність інфузійного введення ангіотензину II та/або внутрішньовенного введення катехоламінів.

У разі, якщо прийом препарату стався недавно, необхідно провести заходи для виведення лізиноприлу (наприклад, викликати блювоту, промити шлунок, ввести сорбенти і натрію сульфат). Лізиноприл можна видалити з системного кровотоку шляхом проведення гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При розвитку брадикардії, стійкої до медикаментозної терапії, показана постановка штучного водія ритму. Необхідний постійний контроль основних показників життєдіяльності, вмісту електролітів і концентрації креатиніну в сироватці крові.

Передозування амлодипіну

Дані про навмисне передозування у людини обмежені.

Симптоми

Передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації з рефлекторною тахікардією. Зареєстрована також виражена і тривала системна артеріальна гіпотензія, аж до шоку з летальним наслідком.

Лікування

При клінічно значущій артеріальній гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну необхідно проводити активні заходи з підтримки серцево-судинної системи, включаючи частий контроль показників серцево-судинної і дихальної систем, покласти пацієнта на спину, піднявши нижні кінцівки (вище голови), і контролювати об’єм циркулюючої крові і діурезу.

Може потребуватися введення вазопресорів для відновлення судинного тонусу і артеріального тиску, за умови відсутності протипоказань до їх застосування. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може мати позитивний вплив на зворотний розвиток ефектів, спричинених блокадою кальцієвих каналів.

У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. Відомо, що у дослідженнях за участю здорових добровольців прийом активованого вугілля в інтервалі до 2 годин після прийому 10 мг амлодипіну знизив швидкість всмоктування амлодипіну.

Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками плазми крові, діаліз неефективний.

Передозування лікарським засобом Екватор може призвести до надлишкової периферичної вазодилатації з вираженою артеріальною гіпотензією та гострою судинною недостатністю, порушень електролітного балансу, ниркової недостатності, гіпервентиляції, тахікардії, прискореного серцебиття, брадикардії, запаморочення, тривоги та кашлю. Рекомендується проведення симптоматичного лікування (покласти пацієнта на спину, спостереження і, при необхідності, підтримка функцій серцево-судинної і дихальної систем, артеріального тиску, об’єму циркулюючої крові і електролітного балансу, а також концентрації креатиніну в сироватці крові). У разі вираженої артеріальної гіпотензії необхідно покласти пацієнта на спину, піднявши нижні кінцівки на рівень вище голови; якщо введення рідини не дало достатнього результату, може потребуватися підтримуюча терапія у вигляді введення периферичних вазопресорів, за умови відсутності протипоказань до їх застосування. Можна також розглянути доцільність інфузійного введення ангіотензину II. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може виявити позитивний вплив на зворотний розвиток ефектів, спричинених блокадою кальцієвих каналів. Оскільки амлодипін всмоктується повільно, в деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка.

Лізиноприл можна видалити з системного кровотоку шляхом проведення гемодіалізу. Застосування високопроточних поліакрилонітрилових мембран під час діалізу не рекомендується.

Побічні реакції.

Частоту визначають таким чином: дуже часті (≥ 1/10); часті (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасті (від

≥ 1/1 000 до < 1/100); поодинокі (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000); рідкісні (< 1/10000); частота невідома (не може бути оцінена виходячи з наявних даних).

У межах кожної частотної групи побічні реакції представлені в порядку зменшення серйозності.

Побічні реакції, що спостерігалися і були зареєстровані під час лікування окремо лізиноприлом та амлодипіном:

*Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати один або декілька з наступних симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивна реакція на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипи на шкірі, фотосенсибілізація або інші зміни з боку шкіри.

**Найчастіше асоціювалося із холестазом.

Дані клінічних досліджень з безпеки дозволяють припустити, що лізиноприл зазвичай добре переноситься дітьми і підлітками з артеріальною гіпертензією, і профіль безпеки в цій віковій групі порівнянний з таким у дорослих.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації препарату відіграють важливу роль і дозволяють продовжувати спостереження за співвідношенням «користь/ризик» при застосуванні лікарського засобу. Медичним працівникам рекомендується повідомляти про підозрювані побічні реакції через державну систему повідомлень про побічні реакції.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ⁰С в оригінальній упаковці для захисту від впливу світла та вологи. Препарат зберігати в недоступному для дітей місці!

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або по 3, або по 6 блістерів у пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

ВАТ «Гедеон Ріхтер», Угорщина.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.