Ампiсульбiн пор д/iн р-ну 1,5г №1

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АМПІСУЛЬБІН^®

(AMPISULBIN^®)

Склад:

діюча речовина: ampicillin, sulbactam;

1 флакон містить 1,5 г стерильної суміші ампіциліну натрієвої солі і сульбактаму натрієвої солі у відношенні 2:1 у перерахуванні на ампіцилін 1,0 г та сульбактам 0,5 г.

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальний засіб для системного застосування. Ампіцилін та інгібітор ферменту. Код АТХ J01C R01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Механізм дії ампіциліну ґрунтується на інгібуванні синтезу бактеріальної клітинної стінки (у фазі росту) шляхом блокування пеніцилінзв’язуючих білків (ПЗБ), наприклад, транспептидаз. Це призводить до бактерицидного ефекту.

Інактивування ампіциліну, що здійснюється певними бета-лактамазами, інгібується при його застосуванні у комбінації з сульбактамом. Сульбактам захищає ампіцилін від розщеплення більшістю бета-лактамаз стафілококів, а також деякими бета-лактамазами, що кодуються плазмідами (наприклад, TEM, OXA, SHV, CTX-M), та певними бета-лактамазами, що кодуються хромосомами грамнегативних бактерій. Ці бета-лактамази присутні, наприклад, у Escherichia coli, видів роду Klebsiella, Proteus mirabilis та Haemophilus influenzae. Спектр антибактеріальної дії ампіциліну поширюється на бактерії, бета-лактамази яких можуть інгібуватися сульбактамом.

Зв’язок між фармакокінетикою та фармакодинамікою

Ефективність переважно залежить від проміжку часу, протягом якого рівень діючої речовини (ампіциліну) перевищує мінімальну пригнічувальну концентрацію (МПК) для певного патогену.

Механізм резистентності

Резистентність до ампіциліну/сульбактаму може ґрунтуватися на наступних механізмах:

° Інактивація, зумовлена бета-лактамазами: ампіцилін/сульбактам не проявляють достатньої активності щодо бактерій, які продукують бета-лактамази, що не інгібуються сульбактамом.

° Знижена афінність ПЗБ до ампіциліну: в основі набутої резистентності до амоксициліну/клавуланової кислоти у пневмококів та інших стрептококів лежать зміни існуючих ПЗБ внаслідок мутації. Метицилін (оксацилін)-резистентні стафілококи є резистентними через продукування додаткових ПЗБ зі зниженою афінністю до ампіциліну та всіх інших бета-лактамних антибіотиків.

° У грамнегативних бактерій недостатнє проникнення ампіциліну через зовнішню клітинну стінку може призвести до недостатнього інгібування ПЗБ.

° Ампіцилін може активно транспортуватися з клітини за допомогою ефлюксних насосів.

Існує часткова або повна перехресна резистентність ампіциліну/сульбактаму з пеніцилінами, цефалоспоринами, а також іншими комбінаціями бета-лактамного антибіотика/інгібітора бета-лактамаз.

Зазвичай чутливі види мікроорганізмів

Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилін-чутливий), Enterococcus faecalis, Streptococcus pneumoniae та інші стрептококи.

Аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae та Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae та Neisseria meningitidis.

Анаеробні бактерії: Bacteroides fragilis та інші види цього роду.

Види, які можуть набувати резистентності у поодиноких випадках

Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecium, Staphylococcus epidermidis.

Аеробні грамнегативні бактерії: E. coli, бактерії родів Klebsiella та Proteus.

Природно резистентні мікроорганізми

Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus (метицилін-резистентні).

Аеробні грамнегативні бактерії: Pseudomonas aeruginosa, Enterobacter cloacae, види роду Citrobacter, Morganella morganii, Serratia та всі ентеробактерії, що продукують бета-лактамазу типу І.

Контрольні показники

Для ампіциліну/сульбактаму рекомендовані наступні контрольні показники мінімальної пригнічувальної концентрації (мкг/мл згідно з EUCAST):

чутливий ≤ 2, резистентний ≥ 8.

Рівень резистентності може змінюватися залежно від географічного положення та часу, тому для лікування тяжких інфекцій бажано володіти місцевою інформацією щодо резистентності для окремих видів. У разі необхідності слід звернутися за порадою до експерта, якщо місцевий рівень резистентності досягає таких розмірів, що користь від застосування препарату ставиться під сумнів щонайменше для деяких типів інфекцій. Під час лікування тяжких інфекцій або у випадку резистентності до терапії рекомендується встановити мікробіологічний діагноз, включаючи ідентифікацію патогену та визначення чутливості до кліндаміцину.

Фармакокінетика.

Як після внутрішньовенного, так і після внутрішньом’язового введення досягаються високі рівні ампіциліну/сульбактаму у сироватці крові. Результати фармакокінетичних досліджень у добровольців показують, що наступні концентрації у сироватці крові є функцією часу, дози та способу застосування.

Таблиця 1

Середні концентрації в сироватці крові (мг/л)

Вищі максимальні рівні у сироватці крові досягаються після внутрішньовенного застосування сульбактаму/ампіциліну порівняно із застосуванням внутрішньом’язово. Біодоступність сульбактаму/ампіциліну після внутрішньом’язового введення є майже повною.

Крім того, ампіцилін та сульбактам швидко розподіляються у більшості тканин, рідин та секретів організму.

Період напіввиведення обох компонентів у осіб молодого віку становить приблизно 1 годину, а у осіб літнього віку – приблизно 2 години. Близько 80 % обох речовин виводиться у незмінному стані з сечею протягом 8 годин після введення разової дози сульбактаму/ампіциліну. Було показано, що одночасне застосування сульбактаму та ампіциліну не призводить до клінічно значущих відхилень від тих кінетичних параметрів цих обох речовин, які б спостерігалися при їх окремому застосуванні.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до компонентів препарату мікроорганізмами:

- інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, у тому числі синусит, середній отит, епіглотит та бактеріальна пневмонія;

- інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит;

- внутрішньочеревні інфекції, у тому числі перитоніт, холецистит, ендометрит та запалення органів таза;

- бактеріальна септицемія;

- інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток та суглобів;

- гонококові інфекції.

Препарат можна призначати у періопераційному періоді з метою зниження частоти виникнення післяопераційних інфекцій у пацієнтів, які перенесли операції у черевній та тазовій порожнинах та у яких може бути зараження у черевній порожнині. При кесаревому розтині або перериванні вагітності препарат можна застосовувати з метою профілактики для зниження випадків післяопераційного сепсису.

Слід брати до уваги, що сульбактам/ампіцилін неефективний щодо Pseudomonas aeruginosa.

При застосуванні препарату необхідно врахувати офіційні рекомендації щодо відповідного застосування протимікробних речовин.

Протипоказання.

Гіперчутливість до компонентів препарату.

Гіперчутливість до пеніцилінів та цефалоспоринів в анамнезі.

Інфекційний мононуклеоз або лімфатичний лейкоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Якщо для відновлення порошку використовують 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, треба брати до уваги протипоказання, що зазначені в Інструкції для медичного застосування до відповідного лікарського засобу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Важливими є наступні взаємодії лікарських засобів між даним препаратом та іншими лікарськими препаратами:

Ацетилсаліцилова кислота, індометацин та фенілбутазон затримують елімінацію пеніцилінів.

Інші антибіотики або хіміотерапевтичні препарати

Сульбактам/ампіцилін не слід застосовувати одночасно з іншими бактеріостатичними хіміотерапевтичними препаратами або антибіотиками, такими як тетрацикліни, еритроміцин, сульфаніламідні препарати або хлорамфенікол, оскільки можливе зниження ефективності препарату.

Алопуринол

Пацієнти з подагрою, які отримують алопуринол, мають підвищений ризик розвитку шкірних реакцій при одночасному застосуванні сульбактаму/ампіциліну.

Аміноглікозиди

Змішування ампіциліну з аміноглікозидами in vitro призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних препаратів застосовувати одночасно, то вводити їх потрібно у різні місця з інтервалом щонайменше в 1 годину (див. розділ «Несумісність»).

Антикоагулянти

Парентеральні пеніциліни можуть спричинити порушення агрегації тромбоцитів та зміну протромбінового часу. При одночасному застосуванні антикоагулянтів ці ефекти можуть мати адитивний характер.

Метотрексат

Одночасне застосування метотрексату з пеніцилінами призводило до зниження кліренсу метотрексату та токсичності метотрексату. Необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами. Може знадобитися підвищення дози кальцію фолінату та його застосування впродовж більш тривалих періодів часу.

Пробенецид

Одночасне застосування пробенециду призводить до підвищення та подовження рівнів ампіциліну та сульбактаму в сироватці крові, а також концентрацій ампіциліну в жовчі у результаті інгібування ниркової екскреції (канальцевої секреції).

Гормональні контрацептиви

У поодиноких випадках терапія амінопеніцилінами може ставити під питання ефективність контрацепції при застосуванні гормональних контрацептивів. Таким чином, рекомендується застосовувати додатково негормональні методи контрацепції.

Вплив на лабораторні показники

Псевдопозитивний результат щодо глюкозурії може бути виявленим при визначенні цукру в сечі (за допомогою реактиву Бенедикта, Фелінга та Клінітесту). У таких випадках визначення глюкози слід проводити ферментативним шляхом. Може впливати на показники уробіліногену.

При призначенні ампіциліну вагітним жінкам спостерігалося тимчасове зниження у плазмі крові рівнів кон’югованих естрогенів, естріол глюкуроніду, кон’югованого естрону та естрадіолу. Подібні ефекти можливі і при застосуванні препарату Ампісульбін^®.

Особливості застосування.

У пацієнтів зі встановленими алергічними реакціями, такими як сінна гарячка, кропив’янка або бронхіальна астма, ризик реакцій гіперчутливості підвищений.

Реакції гіперчутливості тяжкого ступеню, інколи з летальним наслідком (анафілактичні реакції) спостерігалися у пацієнтів, які застосовували пеніцилін, у тому числі сульбактам/ампіцилін внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Такі реакції частіше зустрічаються у пацієнтів з гіперчутливістю до пеніцилінів, а також цефалоспоринів та/або численних алергенів в анамнезі. При виникненні алергічних реакцій слід припинити терапію антибіотиком та вжити відповідних терапевтичних заходів. Гострі реакції гіперчутливості тяжкого ступеню вимагають невідкладного лікування епінефрином, призначення кисню, внутрішньовенного застосування стероїдів та забезпечення прохідності дихальних шляхів, у деяких випадках, зовнішнього дихання шляхом інтубації (відновлення прохідності дихальних шляхів).

Із запобіжних міркувань, під час терапії протягом більше одного тижня слід здійснювати моніторинг рівнів печінкових ферментів та метаболізму вуглеводів, хоча при застосуванні препаратів сульбактаму/ампіциліну у пацієнтів з цукровим діабетом будь-яких клінічно значущих ефектів на доступність глюкози виявлено не було.

Слід здійснювати періодичний моніторинг результатів загального аналізу крові та функції нирок під час тривалої терапії (більше 14 днів). Особливо важливо здійснювати такий моніторинг у новонароджених, зокрема недоношених дітей та немовлят.

Як і при проведенні будь-якої антибіотикотерапії, необхідний безперервний моніторинг ознак надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, у тому числі грибків. Необхідно дотримуватись обережності при призначені антибіотика у комбінації з глюкокортикоїдом, оскільки існує можливість розвитку суперінфекції через зниження стійкості до інфекцій. При виникненні суперінфекції застосування препарату слід припинити та розпочати відповідну терапію.

Повідомлялося про тяжкі шкірні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит та мультиформна еритема у пацієнтів, які застосовували сульбактам/ампіцилін. Якщо у пацієнта розвивається тяжка шкірна реакція, лікування препаратом Ампісульбін^® необхідно припинити та розпочати відповідну терапію (див. розділ «Побічні реакції»).

Лікування препаратом Ампісульбін^® може впливати на наступні лабораторні параметри: неферментативні методи визначення вмісту цукру в сечі можуть давати позитивний результат. Лікування може впливати на результати аналізу уробіліногену. Після застосування ампіциліну у вагітних жінок спостерігалося тимчасове зниження концентрацій різних естрогенів у плазмі крові. Цей ефект може також спостерігатися при терапії препаратом Ампісульбін^®.

При застосуванні майже усіх антибактеріальних препаратів, у тому числі комбінації сульбактам/ампіцилін, повідомлялося про розвиток діареї, спричиненої Clostridium difficile (CDAD), яка може коливатися за ступенем тяжкості від легкої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибіотиками змінює нормальну флору товстого кишечника, призводячи до надмірного росту C. difficile.

C. difficile продукує токсини A та B, які сприяють розвитку CDAD. Штами C. difficile, що продукують гіпертоксин, зумовлюють підвищену захворюваність та летальність, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії, та може виникнути необхідність у колонектомії. Можливість CDAD необхідно розглянути у всіх пацієнтів, у яких після застосування антибіотиків розвивається діарея. Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки про розвиток CDAD повідомлялося через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів.

У випадку сильної та тривалої діареї слід негайно припинити терапію препаратом Ампісульбін^® та розпочати відповідну терапію (наприклад, ванкоміцин для перорального застосування 4х250 мг щоденно). Протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику кишечнику.

Перед початком лікування гонореї, коли існує підозра щодо одночасної наявності сифілісу, необхідно попередньо провести дослідження «в темному полі». Далі протягом щонайменше 4-х місяців потрібно проводити серологічні тести із частотою 1 раз на місяць.

Під час тривалої терапії рекомендується контролювати функцію печінки, нирок та системи кровотворення, особливо при застосуванні новонародженим (перш за все недоношеним) та немовлятам.

Щоб уникнути розвитку резистентності та проявів побічних ефектів комбінація ампіциліну та сульбактаму має бути застосована тільки у тих випадках, коли ефективність тільки однієї з речовин є недостатньою.

Із застосуванням ампіциліну/сульбактаму було пов’язане пошкодження печінки, спричинене лікарським засобом, включно з холестатичним гепатитом та жовтяницею. У зв’язку з цим пацієнтам слід порадити звернутися до свого лікаря в разі наявності ознак та симптомів початку захворювання печінки.

Пацієнтам, які знаходяться на натрієвій дієті, слід брати до уваги, що 1,5 г препарату містить приблизно 115 мг (5 ммоль) натрію.

У пацієнтів з інфекційним мононуклеозом або лімфатичним лейкозом супутні бактеріальні інфекції не слід лікувати препаратом Ампісульбін^®, оскільки у таких пацієнтів частіше спостерігається тенденція до розвитку кореподібних реакцій шкіри.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

За результатами досліджень на даний час жодних доказів шкідливого впливу на плід виявлено не було. Обмежений досвід застосування сульбактаму/ампіциліну було отримано у 244 жінок при своєчасних або передчасних пологах. Тим не менше, безпечність застосування сульбактаму/ампіциліну у вагітних жінок або жінок, що годують груддю, встановлена не була.

Годування груддю

Ампіцилін та сульбактам проникають у грудне молоко в низьких концентраціях. Досвід застосування сульбактаму/ампіциліну у період годування груддю є також недостатнім. Поки це не буде повністю з’ясоване, Ампісульбін^® слід застосовувати у період вагітності або годування груддю тільки після ретельної оцінки співвідношення користі та ризику.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень з оцінювання впливу препарату Ампісульбін^® на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами не проводили. Тим не менше, пацієнтів слід проінформувати, що випадки таких поодиноких побічних ефектів як запаморочення або підвищена втомлюваність можуть впливати на швидкість реакції.

Спосіб застосування та дози.

Препарат Ампісульбін^® застосовувати внутрішньом’язово або внутрішньовенно (у вигляді болюсної ін’єкції або інфузії).

Для підготовки до використання препарат слід розвести стерильною водою для ін’єкцій або іншим сумісним розчином. Після додання розчинника слід зачекати кілька хвилин до повного зникнення піни, після чого візуально оцінити повноту розчинення.

Препарат розчиняти за допомогою щонайменше 3,2 мл води для ін’єкцій (або іншого сумісного розчину) відповідно. Вводити внутрішньом’язово, у вигляді болюсної ін’єкції (протягом щонайменше 3-х хвилин). При більшому розведенні дозу можна вводити як болюсно, так і у вигляді внутрішньовенної інфузії (протягом 15-30 хвилин).

При внутрішньом’язовому застосуванні препарат слід вводити глибоко у м’яз; якщо ін’єкції болючі, то для відновлення порошку можна використовувати 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, що підходить.

Максимальна кінцева концентрація сульбактаму/ампіциліну – 125 мг/250 мг в 1 мл.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до сульбактаму та ампіциліну мікроорганізмами:

Застосування дорослим

Залежно від тяжкості інфекції добову дозу препарату Ампісульбін^® від 1,5 г до 12 г слід застосувати у поділених дозах кожні 6-8 годин (кожні 12 годин при менш тяжких інфекціях); максимальна добова доза не має перевищувати 12 г для препарату Ампісульбін^® (4 г для сульбактаму).

Застосування дітям, немовлятам та новонародженим

Дітям, немовлятам та новонародженим (віком від 1 тижня) зазвичай слід призначати добову дозу 150 мг/кг маси тіла (що відповідає 100 мг/кг/добу ампіциліну та 50 мг/кг/добу сульбактаму), розподілену на рівні частини, кожні 6 або 8 годин.

Новонародженим під час першого тижня життя (особливо недоношеним) препарат, як правило, слід призначати у дозі 75 мг/кг/добу (що відповідає 25 мг/кг/добу сульбактаму і 50 мг/кг/добу ампіциліну) у поділених дозах кожні 12 годин.

Для профілактики хірургічних інфекцій доза препарату Ампісульбін^® становить 1,5-3 г, її слід вводити під час вступного наркозу, що забезпечує достатньо часу для досягнення ефективних концентрацій у сироватці крові та тканинах під час операції. Дозу можна вводити повторно через кожні 6-8 годин; застосування препарату, як правило, слід припиняти через 24 години після операції, за винятком тих випадків, коли введення препарату Ампісульбін^® призначене з терапевтичною метою.

Для лікування неускладненої гонореї Ампісульбін^® можна вводити 1 раз у дозі 1,5 г внутрішньовенно або внутрішньом’язово. З метою подовження концентрації сульбактаму та ампіциліну у плазмі крові слід одночасно призначати пробенецид у дозі 1 г перорально.

Застосування пацієнтам з порушеннями функцій нирок

У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) елімінація сульбактаму та ампіциліну уповільнюється однаково, тому їх співвідношення у плазмі крові не змінюється. Для таких пацієнтів інтервали між дозами препарату Ампісульбін^® мають бути подовжені відповідно до звичайної практики застосування ампіциліну.

Таблиця 2

Пацієнти, які перебувають на діалізі

Як сульбактам, так і ампіцилін однаково елімінуються шляхом гемодіалізу. Тому Ампісульбін^® слід застосувати негайно після діалізу та потім, до початку наступного діалізу, застосовувати з інтервалом у 48 годин.

Застосування пацієнтам з порушеннями функцій печінки

Для пацієнтів із порушеною функцією печінки корекція дозування не потрібна.

Застосування пацієнтам літнього віку

За умови відсутності ниркової недостатності корекція дозування препарату Ампісульбін^® для пацієнтів літнього віку не потрібна.

Тривалість лікування залежить від тяжкості інфекції та зазвичай становить 5-14 днів, однак у тяжчих випадках вона може бути подовжена або може бути додатково призначений ампіцилін. Як правило, лікування слід продовжувати ще протягом 48 годин після нормалізації температури тіла та зникнення інших ознак симптомів бактеріальної інфекції.

Тривалість лікування інфекцій, спричинених гемолітичними стрептококами, має становити щонайменше 10 днів з метою уникнення ревматоїдної гарячки та гломерулонефриту.

Інструкції щодо розчинення

Концентрований розчин для внутрішньом’язового застосування слід використати протягом 1 години після відновлення.

Час використання препарату для внутрішньовенної інфузії, залежно від типу обраного розчинника, зазначено нижче:

Таблиця 3

Діти.

Застосовувати дітям від народження.

Передозування.

Наявні дані щодо гострої токсичності ампіциліну/сульбактаму в людини є обмеженими. Можна було б очікувати, що передозування цього лікарського препарату призведе до проявів, які відповідають профілю побічних ефектів препарату Ампісульбін^® (див. розділ «Побічні реакції» нижче). Очікується, що у разі передозування побічні реакції будуть реєструватися частіше та будуть більш тяжкого ступеня. Дуже високі дози бета-лактамних антибіотиків можуть призводити до епілептичних нападів. Оскільки як ампіцилін, так і сульбактам видаляються з кровотоку шляхом гемодіалізу, проведення гемодіалізу може посилювати виведення лікарського препарату з організму в разі передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок. Анафілактичний шок, який не є отруєнням, спостерігається дуже рідко, проте завжди є небезпечним для життя.

Терапія

Для усунення судом, зумовлених передозуванням, слід застосовувати діазепам. У випадку анафілактичного шоку невідкладно слід розпочати належну терапію.

Побічні реакції.

При застосуванні сульбактаму натрію/ампіциліну натрію в/м або в/в можуть спостерігатися побічні реакції, що виникали при застосуванні ампіциліну в якості монотерапії.

Усі включені до переліку побічні реакції впорядковано за класами систем органів MedDRA. У кожній категорії частоти побічні реакції (ПР) наведено в порядку зменшення ступеня їх серйозності. Частоту визначати наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можна встановити на підставі наявних даних).

З боку крові та лімфатичної системи

Часто: анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія.

Нечасто: лейкопенія, нейтропенія.

Дуже рідко: мієлосупресія, панцитопенія, подовження часу згортання крові*, подовження протромбінового часу*.

Частота невідома: гемолітична анемія, агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пурпура.

З боку імунної системи

Частота невідома: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичний шок, анафілактоїдна реакція, набряк обличчя, припухлість язика, внутрішня припухлість гортані зі звуженням дихальних шляхів, уртикарні висипання, макулопапульозні висипання, кореподібні висипання, тахікардія, ускладнення дихання, медикаментозна гарячка, сироваткова хвороба, алергічний васкуліт, зниження артеріального тиску.

З боку нервової системи

Рідко: підвищена втомлюваність, головний біль, сонливість.

Частота невідома: епілептичний напад, запаморочення.

З боку судин

Часто: флебіт.

З боку шлунково-кишкового тракту

Часто: діарея, відчуття тяжкості в епігастральній ділянці, втрата апетиту.

Нечасто: блювання.

Рідко: нудота, глосит.

Частота невідома: псевдомембранозний коліт, ентероколіт, стоматит, зміна кольору язика, метеоризм.

Гепатобіліарні розлади

Часто: гіпербілірубінемія.

Частота невідома: холестатичний гепатит, холестаз, печінковий холестаз, дисфункція печінки, жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Нечасто: висипання на шкірі (екзантема), висипання, свербіж, запалення слизових оболонок, інші реакції шкіри.

Частота невідома: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), багатоформна ексудативна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), ексфоліативний дерматит, ангіоневротичний набряк, еритема, кропив’янка.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини

Рідко: біль у суглобах.

З боку нирок та сечовидільної системи

Частота невідома: тубулоінтерстиціальний нефрит, затримка сечі, дизурія.

Загальні розлади та реакції у місці введення

Часто: біль у місці ін’єкції (після внутрішньом’язового введення).

Частота невідома: реакція у місці ін’єкції, біль у грудній клітці, субстернальний біль, носова кровотеча, кровотеча зі слизових оболонок.

Результати лабораторних аналізів

Часто: підвищення рівня аланінамінотрансферази, підвищення рівня аспартатамінотрансферази.

* Ці симптоми є оборотними.

Псевдомембранозний коліт

У випадку тяжкої та стійкої діареї слід розглянути можливість спричиненого антибіотиками псевдомембранозного коліту, який може бути небезпечним для життя. Таким чином, у цих випадках застосування препарату Ампісульбін^Ò слід негайно припинити та розпочати належну терапію (наприклад, ванкоміцин у дозі 250 мг перорально 4 рази на добу). Протипоказане застосування препаратів, які послаблюють перистальтику.

Реакції гіперчутливості

У разі появи симптомів алергічних реакцій (наприклад, висипання, свербіж, уртикарна екзантема, макулопапульозні висипання, кореподібна екзантема) цей лікарський препарат слід відмінити.

Невідкладна медична допомога може знадобитися за певних умов при появі ознак тяжкої гострої реакції гіперчутливості (набряк обличчя, припухлість язика, внутрішня припухлість гортані зі звуженням дихальних шляхів, тяжкі шкірні реакції, такі як багатоформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), тахікардія, задишка, медикаментозна гарячка, еозинофілія, сироваткова хвороба, гемолітична анемія, алергічний васкуліт та нефрит, зниження артеріального тиску, анафілактоїдна реакція, анафілактичний шок).

Може існувати спільність антигенів між грибками шкіри та пеніциліном, а отже, в осіб, які страждають від грибкової інфекції шкіри або які страждали від такої інфекції, не можна виключати реакції гіперчутливості, як після другого контакту з антигеном, навіть при першому застосуванні пеніциліну.

Типова кореподібна екзантема після застосування ампіциліну, що виникає через 5-11 днів після початку лікування, дозволяє провести подальше лікування похідними пеніциліну.

Епілептичний напад

Епілептичний напад може статися при застосуванні усіх пеніцилінів через дуже високі рівні в сироватці крові. Таким чином, препарат слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам з порушенням функції нирок (див. таблицю 2).

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ⁰С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Сульбактам/ампіцилін не слід змішувати з препаратами крові або гідролізатами білків. Через хімічну несумісність між пеніцилінами та аміноглікозидами, що призводить до інактивації аміноглікозидів, Ампісульбін^® не слід змішувати з аміноглікозидами в одному шприці або розчині для інфузій. Ці дві речовини слід вводити в різні місця з проміжком щонайменше в 1 годину.

Несумісними, а отже такими, які слід застосовувати окремо, окрім іншого, є: метронідазол, ін’єкційні похідні тетрацикліну, такі як окситетрациклін, ролітетрациклін та доксициклін, а також тіопентал натрію, преднізолон, 2 % прокаїн, суксаметонію хлорид та норадреналін. Видимими ознаками несумісності є преципітація, непрозорість або зміна кольору.

Упаковка. По 1,5 г у флаконах; по 10 флаконів у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ПАТ «Київмедпрепарат».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.