Хвороба Меньєра

Ендолімфатичний гідропс або ендолімфатична водянка – це патологія, яка безпосередньо зачіпає органи почуттів, порушуючи їхню звичну роботу, а також створюючи безліч незручностей, що значно впливає на якість життя.

Хвороба Меньєра – що це?

Хвороба Меньєра – це хронічне захворювання, що зачіпає внутрішнє вухо, яке відповідає за слух, а також рівновагу. При цьому порушується нормальна робота внутрішнього вуха, що призводить до епізодичних збоїв у слуховій функції, а також виникають проблеми з вестибулярним апаратом, що спричиняє проблеми з координацією та рівновагою.

Причини

Причини хвороби Меньєра до кінця не вивчені, проте існує кілька теорій, що пояснюють її появу. Вони сходяться в тому, що порушення розвивається як результат реакції внутрішнього вуха на різні фактори, що пошкоджують. Серед можливих причин виділяють:

порушення водно-сольового балансу;
алергії;
аутоімунні порушення;
ендокринні порушення;
збої у кровообігу;
вірусні інфекції;
порушення роботи ендолімфатичної протоки або мішка;
підвищення внутрішньочерепного тиску;
пошкодження нервових волокон, що передають сигнали від внутрішнього вуха до мозку.

Тільки знаючи першопричину проблеми, фахівці можуть розробити правильну стратегію лікування.

Симптоми

Патологія проявляється як низка нападів, між якими людина найчастіше почувається нормально, за винятком слуху, що поступово знижується. Основні симптоми хвороби Меньєра:

запаморочення;
шум у вухах;
втрата рівноваги;
нудота;
блювота;
ністагм;
підвищена пітливість;
скачки тиску;
мимовільне скорочення м'язів;
зниження температури тіла.

Ці симптоми є досить поширеними і можуть вказувати на інші порушення. Саме тому точна діагностика, а також підбір лікування потребують обов'язкового лікарського контролю.

Види та стадії захворювання

Патологія класифікується за формами, залежно від того, які функції порушуються в першу чергу, а також за стадіями.

Види:

класична форма характеризується одночасним ураженням слухової, а також вестибулярної функції;
кохлеарна форма починається з порушень слуху;
вестибулярна форма проявляється виключно порушеннями рівноваги, а також нападами запаморочення.

Стадії:

Початкова стадія. На цьому етапі напади рідкісні, слухові порушення зазвичай тимчасові.
Стадія розпалу. Патологія досягає піку: напади стають частими та інтенсивними, слух значно погіршується.
Стадія затишшя. Приступи запаморочення та нудоти зменшуються або повністю зникають, але слухове зниження стає незворотним.

Правильна ідентифікація форми та стадії патології є вкрай важливою для вибору тактики лікування, а також запобігання подальшому прогресу порушення.

Можливі ускладнення

Чим небезпечна хвороба Меньєра? Одним із найбільш значних ускладнень вважається одностороння глухота, яка розвивається через прогресуюче ушкодження структур внутрішнього вуха. Поступова втрата слуху спочатку торкається низькочастотних звуків, а потім поширюється на весь звуковий діапазон, що значно погіршує якість життя. Пацієнти втрачають здатність розрізняти мовлення та орієнтуватися у просторі, особливо в шумній обстановці.

Крім того, це може призвести до стійких порушень рівноваги, що підвищує ризик падіння та травмування. Регулярні напади запаморочення та нудоти можуть стати хронічними, позбавляючи людину можливості вести звичний спосіб життя, працювати чи самостійно пересуватися.

Діагностика

Діагностика хвороби Меньєра - це процес, що вимагає комплексного підходу, оскільки захворювання має безліч симптомів, схожих з іншими порушеннями. Щоб визначити хворобу Меньєра, лікарі не лише спираються на скарги пацієнта, але й проводять деякі дослідження.

Одним із ключових методів є вестибулометрія, яка допомагає виявити порушення рівноваги та роботу вестибулярного апарату. Також широко використовується тональна гранична аудіометрія, що дозволяє оцінити ступінь зниження слуху.

Дегідратаційний тест відіграє важливу роль у діагностиці. Цей метод заснований на проведенні аудіометрії до і після прийому діуретика, що дозволяє визначити наявність надлишкової рідини у внутрішньому вусі.

КТ при хворобі Меньєра використовується рідше, але може бути призначена для виключення інших патологій, таких як пухлини, пошкодження кісткових структур або аномалії внутрішнього вуха, які можуть спричинити схожі симптоми.

МРТ при хворобі Меньєра є більш інформативним методом дослідження, особливо із застосуванням контрастної речовини. Він допомагає візуалізувати м'які тканини, оцінити стан внутрішнього вуха, а також виключити інші причини симптомів.

Лікування

Лікувати хворобу Меньєра починають після ретельної діагностики. Хоча хвороба Меньера не завжди виліковна, лікування дозволяє значно покращити якість життя.

Препарати для лікування хвороби Меньєра включають нейролептики, антагоністи Н1-рецепторів, судинорозширювальні та антигістамінні засоби, діуретики, а також спазмолітики. Усі ці категорії препаратів ви знайдете в інтернет-аптеці Здравиця.

Прогноз та профілактика

Загалом, однозначного прогнозу немає, оскільки в деяких випадках патологію можна стабілізувати, тоді як у інших пацієнтів симптоми поступово погіршуються.

Профілактика включає своєчасне лікування всіх проблем. Важливо скоригувати раціон, скоротити споживання солі, дотримуватися режиму праці, а також відпочинку. При наявності алергії необхідно мінімізувати контакти з алергенами.

Часті питання

Скільки води можна пити?

При хворобі Меньєра важливо дотримуватися помірності у споживанні рідини, підтримуючи збалансований водно-сольовий режим. Це пов'язано з тим, що захворювання обумовлено порушенням балансу рідини у внутрішньому вусі.

Чи покладено інвалідність?

Групу інвалідності можуть отримати пацієнти з хворобою Меньєра, якщо захворювання супроводжується хронічними невиліковними станами, які суттєво обмежують їхню життєдіяльність.

Хвороба та синдром Меньєра – у чому різниця?

Різниця між хворобою та синдромом Меньєра полягає в наявності або відсутності встановленої причини. Ці два терміни описують схожі клінічні прояви, але мають різні підходи до трактування.

Ключові моменти

Хвороба Меньєра – це хронічний патологічний стан внутрішнього вуха, що характеризується нападами запаморочення, погіршенням слуху та шумом у вухах.
Точні причини відомі не до кінця, але серед найпоширеніших причин: надлишкова рідина у внутрішньому вусі, інфекції, травми, а також алергічні реакції.
Симптоми включають надмірну рідину у внутрішньому вусі, інфекції, травми та алергічні реакції.
Діагностика передбачає вестибулометрію, аудіометрію, електрокохлеографію, відеоністагмографію та МРТ.
Лікування включає прийом ліків, таких як нейролептики, діуретики, антигістамінні та судинорозширювальні препарати.
Прогноз індивідуальний, частіше захворювання прогресує, але при правильному лікуванні можливо стабілізувати стан.
Профілактика передбачає своєчасне лікування патології, здорове харчування, відмову від шкідливих звичок, а також контроль за алергічними реакціями.