Пропанорм р-р д/ин 3,5мг/мл 10мл №10

для медичного застосування лікарського засобу

ПРОПАНОРМ^®

(PROPANORM^®)

Склад:

діюча речовина: пропафенон;

1 мл розчину містить пропафенону гідрохлориду 3,5 мг;

допоміжні речовини: глюкози моногідрат, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин, практично без частинок.

Фармакотерапевтична група.

Препарати для лікування захворювань серця. Антиаритмічні препарати Іс класу. Пропафенон.

Код АТХ С01В С03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Пропафенон є антиаритмічним засобом Іс класу. Він чинить стабілізуючу дію на міокардіальні мембрани, зменшує швидкий вхідний струм, що проводиться іонами натрію, зі зменшенням швидкості деполяризації та подовжує час проведення імпульсу по передсердю, AV-вузлу та головним чином – по провідній системі Гіса-Пуркіньє.

Проведення імпульсу по додаткових шляхах, як при синдромі WPW (синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта), пригнічується завдяки пролонгації рефрактерного періоду або блокаді провідного шляху як в антеградному, так і переважно у ретроградному напрямку.

Разом з тим спонтанна збуджуваність знижується завдяки підвищенню порога міокардіальної чутливості, тоді як електрична збуджуваність міокарда знижується завдяки підвищенню порога вентрикулярної фібриляції.

Протиаритмічні ефекти: сповільнення швидкості зростання потенціалу дії, зниження збуджуваності, гомогенізація коефіцієнта провідності, пригнічення ектопічного автоматизму, зниження схильності міокарда до фібриляції.

Пропафенон має помірну бета-симпатолітичну активність без клінічного значення. Проте існує можливість, що високі добові дози (900-1200 мг) можуть спричинити симпатолітичний (антиадренергічний) ефект.

На ЕКГ пропафенон спричиняє невелике подовження інтервалів Р, PR та QRS, тоді як інтервал QТс, як правило, залишається незміненим.

У дигіталізованих пацієнтів із фракцією викиду 35-50 % скоротливість лівого шлуночка дещо знижена. У пацієнтів із гострим трансмуральним інфарктом та серцевою недостатністю внутрішньовенне введення пропафенону може помітно зменшити фракцію викиду лівого шлуночка, але значно меншою мірою це відбувається у пацієнтів із гострою стадією інфаркту міокарда, що не супроводжується серцевою недостатністю. В обох випадках тиск у легеневих артеріях підвищується мінімально. Тиск у периферичних артеріях залишається без суттєвих змін. Це свідчить про те, що пропафенон не виявляє негативного ефекту на функцію лівого шлуночка, який би мав клінічне значення. Клінічно значуще зниження функції лівого шлуночка можливе лише у пацієнтів з уже існуючою погіршеною вентрикулярною функцією.

Тому серцева недостатність, яку не лікували, може надалі погіршуватися з можливою декомпенсацією.

Фармакокінетика.

Пропафенон являє собою рацемічну суміш S- та R-пропафенону.

Абсорбція

Максимальна концентрація у плазмі крові (С_max) досягається через 2-3 години після введення пропафенону гідрохлориду. Пропафенон значною мірою метаболізується (під впливом CYP2D6 при першому проходженні через печінку), його абсолютна біодоступність залежить від величини дози і способу введення.

Розподіл

Пропафенон швидко розподіляється. Об’єм розподілу у рівноважному стані становить від 1,9 до 3,0 л/кг. Ступінь зв’язування пропафенону з білками плазми крові залежить від його концентрації та знижується з 97,3 % при концентрації 0,25 нг/мл до 81,3 % – при концентрації 100 нг/мл.

Біотрансформація та виведення

Існує два генетично зумовлених шляхи метаболізму пропафенону. У більш ніж 90 % пацієнтів препарат зазнає швидкого та інтенсивного метаболізму з періодом напіввиведення (T_1/2 ) від 2 до 10 годин (швидкі метаболізатори). У таких пацієнтів метаболічне перетворення пропафенону призводить до утворення двох активних метаболітів: 5-гідроксипропафенону, що утворюється під дією CYP2D6, та N-депропілпропафенону (норпропафенону), що утворюється під дією CYP3A4 та CYP1A2. У менш ніж 10 % пацієнтів (повільні метаболізатори) метаболізм пропафенону відбувається повільніше, оскільки 5-гідроксильний метаболіт не утворюється або утворюється у мінімальних кількостях. Розрахунковий T_1/2 пропафенону становить 2-10 годин у швидких метаболізаторів та 10-32 години – у повільних метаболізаторів. Кліренс пропафенону становить від 0,67 до 0,81 л/год/кг.

Оскільки рівноважна концентрація пропафенону гідрохлориду досягається через 3-4 дні прийому препарату, рекомендований режим дозування пропафенону є однаковим для всіх пацієнтів незалежно від типу метаболізму (тобто як для повільних, так і для швидких метаболізаторів).

Лінійність/нелінійність

Насичуваний метаболічний шлях гідроксилювання (залежний від CYP2D6) у швидких метаболізаторів призводить до нелінійності фармакокінетики препарату. У повільних метаболізаторів фармакокінетика пропафенону є лінійною.

Між- та інтраіндивідуальна варіабельність

Для фармакокінетики пропафенону гідрохлориду характерний значний ступінь індивідуальної варіабельності, який значною мірою зумовлений ефектом першого проходження через печінку та нелінійною фармакокінетикою у швидких метаболізаторів. Через значну варіабельність концентрації препарату у крові пацієнтів потрібно обережно підбирати дози, уважно контролювати клінічні та електрокардіографічні показники токсичності.

Пацієнти літнього віку

Рівні експозиції пропафенону у пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок були дуже варіабельними та не відрізнялися від рівнів, зареєстрованих у здорових молодих добровольців. Експозиція 5-гідроксипропафенону у пацієнтів літнього віку була схожою, але рівні експозиції глюкуронідів пропафенону зростали вдвічі.

Порушення функції нирок

У пацієнтів із порушеннями функції нирок рівні експозиції пропафенону та

5-гідроксипропафенону не відрізнялися від рівнів експозиції у здорових добровольців із контрольної групи, але спостерігалася кумуляція глюкуронових метаболітів пропафенону.

Пацієнтам із захворюваннями нирок слід призначати пропафенону гідрохлорид з обережністю.

Порушення функції печінки

У пацієнтів із порушеннями функції печінки зростає біодоступність пропафенону при пероральному застосуванні та подовжується T_1/2 препарату. Тому пацієнти із захворюваннями печінки потребують корекції дози препарату.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування:

- суправентрикулярної тахіаритмії, в т.ч. тахікардії із залученням AV-вузла, суправентрикулярної тахікардії при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW), а також пароксизмальної форми тріпотіння/фібриляції передсердь;

- тяжкої симптоматичної вентрикулярної тахіаритмії.

Протипоказання.

• Гіперчутливість до пропафенону або до будь-якого іншого компонента препарату, сої, арахісу.
• Виявлений синдром Бругада (див. розділ «Особливості застосування»).
• Випадок інфаркту міокарда за останні 3 місяці.
• Значне органічне захворювання серця, таке як:

- неконтрольована хронічна серцева недостатність (фракція викиду лівого шлуночка

< 35 %);

- кардіогенний шок (якщо він не спричинений аритмією).

• Тяжка симптоматична брадикардія.
• Неконтрольовані електролітні порушення (наприклад, порушення метаболізму калію).
• Тяжкі обструктивні захворювання легенів.
• Тяжка артеріальна гіпотензія.
• Дисфункція синусового вузла, порушення передсердної провідності, AV-блокада

ІІ ступеня або вище, блокада ніжок пучка Гіса або дистальна блокада при відсутності штучного водія ритму.

• Одночасне застосування з ритонавіром.
• Міастенія гравіс.
• Тяжка печінкова недостатність.
• Передозування препаратів групи наперстянки (дигіталісу).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Місцеві анестетики, блокатори бета-рецепторів, трициклічні антидепресанти

Побічні ефекти пропафенону гідрохлориду можуть потенціюватися при його застосуванні у комбінації з місцевими анестетиками (наприклад, при імплантації водія ритму, хірургічному втручанні або під час стоматологічних процедур) або з іншими засобами, що пригнічують частоту серцевих скорочень та/або скорочувальну здатність міокарда (наприклад, бета-блокатори, трициклічні антидепресанти).

Не спостерігалося суттєвого впливу на фармакокінетику пропафенону або лідокаїну після їх одночасного застосування пацієнтам. Проте одночасне застосування пропафенону гідрохлориду та лідокаїну підвищувало ризик розвитку побічних ефектів лідокаїну з боку центральної нервової системи.

Субстрати цитохрому Р450 (венлафаксин, циклоспорин, теофілін, дигоксин)

Одночасне застосування пропафенону гідрохлориду з лікарськими засобами, що метаболізуються за допомогою CYP2D6 (такими як венлафаксин), може спричинити підвищення концентрації цих лікарських засобів. Зафіксовано підвищення концентрації пропранололу, метопрололу, дезипраміну, циклоспорину, теофіліну (із розвитком теофілінової токсичності) та дигоксину у плазмі крові або у крові при їх одночасному застосуванні з пропафенону гідрохлоридом. Необхідно відповідно зменшити дози цих лікарських засобів, якщо спостерігаються ознаки передозування.

Інгібітори цитохрому Р450 (кетоконазол, циметидин, хінідин, еритроміцин та грейпфрутовий сік)

Лікарські засоби, що пригнічують CYP2D6, CYP1A2 та CYP3A4, наприклад кетоконазол, циметидин, хінідин, еритроміцин та грейпфрутовий сік, можуть призвести до підвищення рівня пропафенону гідрохлориду у крові. При застосуванні пропафенону гідрохлориду з інгібіторами цих ферментів слід ретельно стежити за станом пацієнтів та відповідно коригувати дозу.

Аміодарон

Комбінована терапія аміодароном і пропафеноном може порушувати провідність, реполяризацію та спричиняти порушення, що мають проаритмічний ефект. Залежно від терапевтичного ефекту може виникнути потреба у коригуванні дози обох засобів.

Індуктори CYP3A4 (фенобарбітал, рифампіцин)

Фенобарбітал є відомим індуктором CYP3A4. Під час тривалого комбінованого застосування фенобарбіталу слід стежити за клінічною відповіддю на терапію пропафеноном.

Комбіноване застосування пропафенону гідрохлориду та рифампіцину може погіршити протиаритмічний ефект пропафенону через зниження його концентрації у плазмі крові (ризик раптових аритмій).

Пероральні антикоагулянти (варфарин, фенпрокумон)

При одночасному застосуванні пропафенону та пероральних антикоагулянтів (наприклад, фенпрокумону, варфарину, аценокумаролу) необхідно ретельно контролювати згортання крові, оскільки пропафенон може підвищувати ефективність цих лікарських засобів, збільшуючи протромбіновий час. Необхідно відповідно зменшити дозу антикоагулянтів, якщо спостерігаються ознаки передозування.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (флуоксетин, пароксетин)

Підвищення рівнів пропафенону у плазмі крові може спостерігатися при його одночасному застосуванні із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, такими як флуоксетин та пароксетин. При одночасному застосуванні пропафенону гідрохлориду та флуоксетину у пацієнтів з екстенсивним метаболізмом підвищувалися C_max та AUC (площа під фармакокінетичною кривою) S-пропафенону на 39 % та 50 % відповідно, а C_max та AUC R-пропафенону – на 71 % та 50 % відповідно. Для досягнення бажаного терапевтичного ефекту може бути достатньо застосування менших доз пропафенону.

Міорелаксанти

Одночасне застосування пропафенону гідрохлориду і міорелаксантів призводить до посилення дії препаратів, які розслабляють мускулатуру тіла.

Наркотичні засоби і нейролептики (тіоридазин)

Одночасне застосування пропафенону гідрохлориду і наркотичних засобів або нейролептиків

(наприклад, тіоридазин) призводить до посилення кардіодепресивного ефекту.

Трава звіробою

З обережністю слід застосовувати пропафенон із рослинними препаратами-модуляторами цитохрому Р450, такими як трава звіробою.

Особливості застосування.

Перед початком лікуванням і під час лікування необхідно проводити моніторинг ЕКГ та регулярні клінічні обстеження кожного пацієнта для оцінки терапевтичної реакції та вирішення питання про подальше продовження лікування.

Лікування пропафеноном гідрохлоридом може відбитися на роботі кардіостимулятора: його ритмі і порозі чутливості до стимулу. Робота кардіостимулятора повинна знаходитися під постійним контролем і, при необхідності, пристрій повинен бути перепрограмований.

Потенційно існує можливість переходу пароксизмальної фібриляції передсердь у тріпотіння передсердь з блокадою провідності 2:1 або провідністю 1:1, що може призвести до збільшення частоти серцевих скорочень (наприклад, > 180 уд./хв (див. розділ «Побічні реакції»). Так само як і для інших антиаритмічних засобів класу Iс, у пацієнтів з прогресуючим захворюванням серця, що супроводжується структурними змінами міокарда, можуть виникати дуже тяжкі побічні реакції.

Пацієнтам літнього віку або пацієнтам із порушеннями функції лівого шлуночку (фракція викиду лівого шлуночка < 35 %), або хворим з тяжкими ураженнями міокарда на початку лікування дозу необхідно збільшувати поступово (з інтервалом 5-8 днів) і з обережністю.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки або нирок може відбуватися накопичення ліків. Таким пацієнтам дозу слід підбирати індивідуально з обережністю під контролем ЕКГ і рівня пропафенону у плазмі крові.

Серцево-судинна система. Важливо, щоб кожен пацієнт проходив електрокардіографічне та клінічне обстеження перед початком та протягом терапії препаратом Пропанорм® для визначення клінічної ефективності лікування та необхідності його продовження.

Слабкий негативний інотропний ефект препарату може мати значення у пацієнтів із ризиком розвитку серцевої недостатності.

Застосування пропафенону може демаскувати синдром Бругада або спричинити відповідні зміни на ЕКГ в осіб із безсимптомними проявами цього синдрому. Після початку терапії пропафеноном необхідно провести ЕКГ для виключення змін, що вказують на синдром Бругада.

Пацієнти зі значним органічним захворюванням серця можуть бути схильні до розвитку серйозних побічних реакцій, тому пропафенону гідрохлорид протипоказаний таким пацієнтам (див. розділ «Протипоказання»).

Пропафенон уповільнює серцеву провідність, що може спричинити дозозалежне подовження інтервалу PR, комплексу QRS, розвиток атріовентрикулярної блокади першого або вищого ступеня, блокаду ніжки пучка Гіса або затримку внутрішньошлуночкової провідності (див. розділ «Побічні реакції»). Тому при появі ознак посилення пригнічення серцевої провідності під час лікування препаратом Пропанорм^® необхідно зменшити дозу або відмінити препарат.

Система крові. Нечасто протягом перших 4-6 тижнів лікування препаратом Пропанорм^® повідомлялося про розвиток агранулоцитозу, який проявлявся такими симптомами як гарячка, слабкість, нездужання, ознаки інфекції. У разі зниження кількості лейкоцитів у крові або при появі ознак та симптомів агранулоцитозу чи гранулоцитопенії необхідно негайно припинити лікування Пропанормом. Відновлення клітин крові здійснюється протягом наступних двох тижнів після припинення застосування препарату.

Гепатобіліарна система. Пропафенону гідрохлорид слід застосовувати обережно пацієнтам із порушеннями функції печінки. Дозу слід підбирати, контролюючи стан пацієнта за допомогою ЕКГ та здійснюючи клінічний нагляд. Також спостерігалося підвищення рівня печінкових ферментів у крові, розвиток гепатиту та холестазу (див. розділ «Побічні реакції»). При порушенні функції печінки може відбуватися кумуляція препарату.

Імунна система. Під час довготривалих досліджень у деяких пацієнтів, які отримували Пропанорм^®, були зареєстровані позитивні титри антинуклеарних антитіл (ANA) та один випадок люпусподібного синдрому. Тому пацієнтам, у яких виявлено патологічний результат тесту ANA або підвищення титру ANA, рекомендується припинити застосування препарату.

Нирки. У пацієнтів із порушеннями функції нирок при призначенні стандартних терапевтичних доз може відбуватися кумуляція препарату, тому пацієнтам із нирковою недостатністю препарат Пропанорм^® слід застосовувати з обережністю.

Репродуктивна система. У деяких пацієнтів під час клінічної оцінки спостерігалося зменшення кількості сперматозоїдів, рівня фолікулостимулюючого гормону і тестостерону.

Інше. Через бета-блокувальний ефект пропафенону слід бути обережними при лікуванні пацієнтів з обструктивним захворюванням дихальних шляхів, наприклад астмою.

Препарат містить глюкозу. З обережністю застосовувати хворим на цукровий діабет.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дослідження на тваринах не виявили тератогенної дії. Адекватні та добре контрольовані дослідження застосування препарату у період вагітності відсутні, тому Пропанорм^® слід застосовувати у цей період тільки тоді, коли потенційна користь від застосування перевищує можливий ризик для плода. Відомо, що пропафенону гідрохлорид долає плацентарний бар’єр у людини; концентрація пропафенону у пуповинній крові становить 30 % його концентрації у материнській крові.

Досліджень щодо вивчення екскреції пропафенону гідрохлориду у грудне молоко людини не проводили. Деякі дані свідчать, що пропафенон може проникати у грудне молоко людини. Матерям, які годують груддю, пропафенону гідрохлорид слід застосовувати з особливою обережністю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Потрібно враховувати, що у чутливих хворих при застосуванні препарату можуть виникнути побічні реакції (нечіткість зору, запаморочення, слабкість, постуральна гіпотензія), які можуть впливати на швидкість реакції пацієнта та порушувати його здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами та виконувати роботу, що потребує концентрації уваги.

Спосіб застосування та дози.

Вводять внутрішньовенно. Терапію Пропанормом рекомендується проводити під контролем лікаря, досвідченого в лікуванні аритмій. Індивідуальну підтримуючу дозу слід визначати за умов кардіологічного спостереження, що включає моніторинг показників ЕКГ (комплекс QRS, інтервали PR і QTc ), контроль артеріального тиску та показників системи кровообігу.

Лікування необхідно розпочинати із введення більш низької дози. Бажаний терапевтичний ефект часто настає після введення дози 0,5 мг/кг маси тіла. Звичайна терапевтична разова доза становить 1 мг/кг маси тіла (при середній масі тіла в 70 кг відповідає 20 мл). За необхідності разову дозу можна збільшити до 2 мг/кг (при середній масі тіла в 70 кг відповідає 40 мл).

Внутрішньовенні ін’єкції необхідно вводити поступово протягом 3-5 хвилин. Інтервал між

ін’єкціями – не менше 90-120 хвилин. Якщо буде зареєстровано розширення комплексу QRS або зміна частоти серцевих скорочень, пов’язані із подовженням інтервалу QT більш ніж на

20 %, внутрішньовенне введення препарату необхідно припинити.

Максимальна добова доза становить 560 мг пропафенону (відповідає 160 мл). Тривалість лікування визначається лікарем. Тривалість внутрішньовенного введення препарату у пацієнтів чоловічої статі – не більше 7 днів.

Приготування та зберігання інфузійного розчину.

Препарат повинен бути підготовлений для парентерального застосування в асептичних умовах додаванням стерильного 5 % розчину глюкози.

У зв’язку з можливим утворенням осаду при приготуванні інфузійного розчину не слід використовувати фізіологічний розчин.

Після розкриття ампули препарат рекомендується зберігати при температурі 2-8 ºС не більше 24 годин.

Хімічна і фізична стабільність розчину препарату після розведення у 5 % розчині глюкози зберігається протягом 72 годин при температурі 25 °С.

Короткочасна інфузія

При введенні розчину препарату у формі короткочасних інфузій протягом 1–3 годин доза становить 0,5 – 1 мг/хв. Максимальна доза становить 180 мг.

Повільна внутрішньовенна інфузія

При введенні розчину препарату шляхом повільної внутрішньовенної інфузії максимальна добова доза повинна становити 560 мг (що еквівалентно 160 мл препарату Пропанорм®, розчин для ін’єкцій 3,5 мг/мл).

Особи літнього віку

Під час лікування спостерігалися більш високі концентрації пропафенону у плазмі крові. Тому у пацієнтів літнього віку клінічну відповідь на лікування можна отримати при застосуванні препарату в нижчих дозах.

У пацієнтів літнього віку зі значною недостатністю функції лівого шлуночка (фракція викиду

< 35 %) або при органічних захворюваннях міокарда лікування слід розпочинати з найменш ефективної дози з поступовим її збільшенням під ретельним спостереженням лікаря. Це також стосується і підтримуючої дози. Будь-яке необхідне підвищення дози повинно відбуватися через 5-8 днів лікування.

Порушення функції нирок та/або печінки

У пацієнтів з порушенням функції нирок та/або печінки може спостерігатися кумуляція активної речовини препарату при застосуванні стандартних терапевтичних доз. Тому таким пацієнтам дозу пропафенону слід підбирати під контролем показників ЕКГ та концентрації у плазмі крові.

Діти.

Препарат не застосовувати дітям.

Передозування.

При прийомі препарату у дозах, що значно перевищують терапевтичні, можлива поява

симптомів передозування. Досвід лікування передозування обмежений. Специфічний антидот невідомий.

Симптоми:

з боку серцево-судинної системи: порушення генерації та проведення імпульсу (подовження інтервалу PQ, розширення комплексу QRS, пригнічення автоматизму синусового вузла,

AV-блокада, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь та фібриляція шлуночків); брадикардія, аритмія, асистолія, порушення внутрішньошлуночкової провідності, серцева недостатність. Зменшення скоротливості (негативний інотропний ефект) може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії, яка у тяжких випадках може призвести до кардіогенного шоку;

інші: головний біль, запаморочення, порушення зору, парестезія, тремор, нудота, запор і сухість у роті.

У тяжких випадках отруєння можуть спостерігатися тоніко-клонічні судоми, парестезія, сонливість, кома та зупинка дихання.

При появі ознак передозування необхідно знизити дозу або відмінити препарат.

Лікування передозування полягає у внутрішньовенному введенні натрію лактату і калію хлориду. Іноді виникає необхідність у введенні глюкагону, адреналіну (епінефрину) і навіть у використанні кардіостимуляції.

Лікування.

Терапевтичні заходи направлені на видалення речовини з організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.

Особливі заходи

Брадикардія: зменшення дози препарату або припинення його застосування; атропін (якщо показаний).

Синоаурикулярна блокада та AV-блокада ІІ та ІІІ ступеня: атропін; орципреналін;

кардіостимуляція (якщо показана).

Інтравентрикулярна блокада (блокада ніжок пучка Гіса): припинення застосування препарату. Кардіоверсія (якщо необхідна). Якщо застосування електростимуляції неможливо, призначають високі дози орципреналіну для зменшення інтервалу QRS.

Серцева недостатність, що супроводжується зниженням артеріального тиску: припинення прийому препарату; серцеві глікозиди; високі дози гліцерилтринітрату у випадку набряку легенів; діуретики (якщо необхідно); катехоламіни (такі як адреналін та/або допамін і добутамін).

Заходи, які необхідно провести у випадку тяжкого отруєння (з метою суїциду): у випадку тяжкої артеріальної гіпотензії та брадикардії (як правило, пацієнти непритомні): атропін 0,5–

1 мг внутрішньовенно або (якщо необхідно) адреналін 0,5-1 мг внутрішньовенно або інфузійно. Швидкість інфузії залежить від клінічної відповіді.

При церебральних судомах: діазепам внутрішньовенно. Вентиляція легенів. Інтубація (якщо необхідно) та кероване дихання (міорелаксація – 2-6 мг панкуроніуму).

Зупинка кровообігу, спричинена асистолією або фібриляцією шлуночків.

Загальні заходи із відновлення серцево-судинної та дихальної функцій (АВС-правило):

А – дихальні шляхи, наприклад вільне дихання та/або інтубація;

В – дихання, наприклад підвищення доставки кисню (якщо можливо);

С – циркуляція, наприклад масаж серця (якщо необхідно, протягом декількох годин);

- адреналін 0,5-1 мг внутрішньовенно або 1,5 мг розведеного у 10 мл фізіологічного розчину через трахеальну трубку. Повторити (якщо необхідно) залежно від клінічної відповіді;

- 8,4 % розчин бікарбонату натрію внутрішньовенно з розрахунку 1 мл/кг маси тіла. Повторити через 15 хвилин.

Дефібриляція у випадку фібриляції шлуночків. Якщо це не є дієвим, повторити після введення внутрішньовенно розчину калію хлориду (5-15 ммоль/л);

- інфузійне введення катехоламінів (адреналіну та/або допаміну/добутаміну);

- якщо показано, інфузійне введення концентрованого (80-100 ммоль/л) розчину натрію хлориду до досягнення рівня натрію у плазмі 145-150 ммоль/л.

Лаваж шлункового вмісту.

Дексаметазон 25-50 мг внутрішньовенно.

40 % розчин сорбітолу внутрішньовенно з розрахунку 1 мл/кг маси тіла.

Кардіостимуляція.

Симпоматична інтенсивна терапія.

Виведення препарату із застосуванням гемоперфузії малоефективне.

Гемодіаліз не показаний, оскільки пропафенон зв’язується з білками плазми крові (> 95 %) і має великий об’єм розподілу.

Побічні реакції.

Найчастішими та найпоширенішими побічними реакціями, пов’язаними з терапією пропафеноном, є запаморочення, порушення серцевої провідності та відчуття серцебиття.

Більшість побічних явищ є дозозалежними і виникають при перевищенні дозування на початку терапії та носять зазвичай легкий і минущий характер, і лише зрідка потребують припинення лікування.

Побічні реакції, що зустрічаються при застосуванні пропафенону гідрохлориду, систематизовані за класами органів і систем та за частотою їх виникнення:

дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000,

< 1/1000); дуже рідко (< 1/10000), включаючи поодинокі випадки; частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

З боку системи крові та лімфатичної системи.

Нечасто – тромбоцитопенія; частота невідома – агранулоцитоз, лейкопенія, гранулоцитопенія.

анемія, гематоми, пурпура, збільшення часу кровотечі.

З боку імунної системи.

Рідко – алергічні реакції, позитивний титр ANA; частота невідома – підвищена чутливість (що може проявлятися холестазом, патологічними змінами крові та висипаннями).

З боку метаболізму та харчування.

Нечасто – зниження апетиту.

З боку психіки.

Часто – тривожність, порушення сну; нечасто – нічні жахи; частота невідома – сплутаність свідомості.

З боку нервової системи.

Дуже часто – запаморочення (за винятком вертиго); часто – головний біль, дисгевзія, безсоння, сонливість; нечасто – синкопе, атаксія, парестезія, порушення мовлення, депресія, втрата пам’яті, оніміння, парестезії, психоз, манія, шум у вухах, відчуття незвичайного запаху; частота невідома – неспокій, екстрапірамідні симптоми, судоми, апное, кома.

З боку органів зору.

Часто – нечіткість зору; нечасто – подразнення очей.

З боку органів слуху і лабіринту.

Нечасто – вертиго.

З боку серця.

Дуже часто – порушення серцевої провідності (включаючи синоатріальну, атріовентрикулярну та інтравентрикулярну блокаду), відчуття серцебиття; часто – синусова брадикардія, брадикардія, тахікардія, тріпотіння передсердь, стенокардія, збільшення тривалості інтервалу QRS, передчасне скорочення шлуночків, набряк, міжшлуночкова блокада; нечасто – вентрикулярна тахікардія, аритмія (пропафенон може асоціюватися з проаритмічними ефектами, які проявляються підвищенням частоти серцевих скорочень (тахікардія) або вентрикулярною фібриляцією; деякі з цих аритмій можуть загрожувати життю та потребувати реанімаційних заходів), AV-дисоціація, зупинка серця, припливи, відчуття жару, синдром слабкості синусового вузла, синусова пауза або зупинка, надшлуночкова тахікардія, піруетна тахікардія (torsades de pointes); частота невідома – вентрикулярна фібриляція, серцева недостатність (може посилитись уже наявна серцева недостатність), зниження частоти серцевих скорочень.

З боку судин.

Нечасто – артеріальна гіпотензія; частота невідома – ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Часто – диспное.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Часто – біль у животі, блювання, нудота, діарея, запор, сухість у роті, порушення смаку, диспепсія, анорексія; нечасто – здуття живота, метеоризм, гастроентерит; частота невідома – позиви до блювання, шлунково-кишкові порушення.

З боку гепатобіліарної системи.

Часто – порушення функції печінки (цей термін включає підвищення рівня АСТ, АЛТ, ГГТ та лужної фосфатази крові); частота невідома – гепатоцелюлярне ураження, холестаз, гепатит та жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Нечасто – кропив’янка, свербіж, висипання, почервоніння шкіри.

З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини.

Часто – біль у суглобах; нечасто – м’язові судоми, м’язова слабкість; частота невідома – люпусподібний синдром.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Нечасто – еректильна дисфункція; частота невідома – зменшення кількості сперматозоїдів (це явище є оборотним при припиненні терапії пропафеноном).

З боку сечовидільної системи та нирок.

Нечасто – нефротичний синдром; частота невідома – ниркова недостатність.

Загальні порушення.

Часто – біль у грудній клітці, слабкість, підвищена втомлюваність, гарячка, підвищена пітливість; нечасто – алопеція; підвищення рівня глюкози крові, біль; частота невідома – гіпонатріємія, порушення секреції антидіуретичного гормону.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці. Не потрібні спеціальні умови зберігання.

Несумісність.

Пропанорм^®, розчин для ін’єкцій 3,5 мг/мл, не слід розводити 0,9 % розчином натрію хлориду (фізіологічним розчином), оскільки можливе утворення осаду.

Упаковка.

По 10 мл у скляній ампулі. По 5 ампул у прозорих формованих контейнерах із плівки ПВХ, по 2 контейнери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник/заявник.

ПРО.МЕД.ЦС Прага а.с./PRO. MED. CS Prahа a. s.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Телчска 377/1, Міхле, Прага 4, 140 00, Чеська Республіка/

Telсska 377/1, Michle, Praha 4, 140 00, Czech Republic.